Історія роботи асоціації «Росохотриболовсоюз» йде до моменту її заснування. І керівництво РОРС, і рядові мисливці чудово розуміли просту істину: без дітей полювання немає майбутнього. Тому робота з виховання майбутньої зміни йшла одразу по всіх напрямках. Насамперед удома, в сім'ї.
У минулому столітті, коли поняття «охорона та захист природи» були тісно пов'язані з полюванням, участь у полюванні дітей як глядачів, коли батько чи дід брали із собою дітей чи онуків, вважалося справою природною. Робота державної машини не тільки не заважала цьому, а й усіляко підтримувала. На підтвердження цього говорить кількість фільмів як художніх, так і науково-просвітницьких, спрямованих на виховання любові до природи, де мисливець завжди був показаний позитивним героєм, а браконьєр виступав головним лиходієм. Наприклад, «Життя і пригоди 4 друзів», «Стежкою безкорисливого кохання», «Дерсу Узалу» тощо. буд.
Росохотриболовсоюз, у свою чергу, взяв на себе роль професійного наставника, чогось середнього між сім'єю та державою. При кожному товаристві мисливців і рибалок, яких країною було у кожному районі, функціонували секції молодих мисливців, заняття у яких вели, зазвичай, штатні співробітники товариств, професійні мисливці, мисливці-аматори і навіть вчителі біологічних наук. У РОРС було розроблено програму навчання, за якою слухачі, хлопці від 10 до 16 років, докладно вивчали біологію тварин, знайомилися з основами таксидермії, брали активну участь у біотехнічних заходах. Якщо сім'ї був мисливців, то члени секції з певного віку могли брати участь у полюваннях як асистентів коїться з іншими мисливцями.
Подібна діяльність не приносила жодної вигоди і однією з перших потрапила під удар, коли наша країна стала на комерційні рейки. Результати цього ми бачимо вже зараз. Молодь все менше йде у полювання, у багатьох сформований спотворений образ мисливця як ворога дикої природи. Але ж це не так! Величезний удар з виховання майбутніх мисливців, спортсменів-натуралістів, завдала скасування системи ДТСААФ. У 1980-ті роки в кожній без винятку школі був тир для стрільби з малокаліберної гвинтівки, в якому старшокласники щотижня вдосконалювали свої стрілецькі навички. І ми нічого не чули про масові розстріли в школі, хоча зброя (і багато зброї) зберігалася безпосередньо за місцем навчання.
Сьогодні для того, щоб отримати право на стрілянину з малокаліберки – найпоширенішої у світі спортивної стрілецької зброї, в нашій країні треба мати п'ятирічний стаж володіння гладкоствольною, яка в усіх відношеннях є зброєю, набагато потужнішою. Для людини, яка не відслужила в армії, шлях до володіння мисливською зброєю відкривається з 21 року, хоча після призову в 18 років молодому бійцю можуть дати в руки навіть не автомат, а сучасну артилерійську зброю або ракетну установку. Де логіка?
Але є ентузіасти, котрі розуміють, що ситуацію треба міняти. У деяких суспільствах асоціації секції юних мисливців продовжували працювати всі ці роки, де йде підготовка до їх відкриття в майбутньому. Непогано зарекомендували себе проекти співпраці товариств РОРС з навчальними закладами, коли студенти та курсанти добровільно можуть отримати додаткові пізнання у сфері полювання, а потім отримати посвідчення юних мисливців. У самому РОРС діє кілька програм, організованих разом із профільними навчальними закладами. Студенти-біологи проходять виїзні семінари та заняття зі спеціалістами РОРС. Розмовляти з молоддю треба, але краще починати з дітей. Саме у дитячому віці у нас формуються основні поняття добра та зла, а побачене відкладається на все життя.
Але саме завдання щодо роботи з молоддю надто глобальне, щоб з нею могла впоратися навіть така велика організація, як наша. Потрібна підтримка з боку всіх зацікавлених сторін і насамперед держави. Про полювання можна і треба розповідати на уроках «Розмови про важливе», потрібно продумати програму пільг для товариств, які проводять таку роботу, запроваджувати курси молодого слідопиту, стрільця у програмах літніх таборів та у будинках творчості, де діти займаються у шкільний період. Необхідно дати «зелену вулицю» ентузіастам, готовим працювати з підростаючим поколінням, передавати їм свої досвід, знання, почуття дикої природи, розвивати інтерес до тваринного світу, до життя звірів, птахів, вивчати вміння не підкорювати природу, а вживатися в неї, відчувати себе одним цілим. Такі люди у нас є, і вони заслуговують на всебічну підтримку. Знання та вміння, які діти отримають завдяки їм, не тільки стануть у нагоді в житті, а й можуть відіграти вирішальну роль у захисті Вітчизни.
Усі статті номера: Російський мисливський журнал, липень 2025
