Фото автора.
Не завжди є час для дальньої поїздки на рибалку, а буває, так скучиш за нею, рибалці, що сил немає. Хоч в акваріумі полощі блешні, лякаючи мечоносців та скалярій… Ну, є один ранок, максимум – до обіду. Куди податися?
Міське водосховище, яке викопано на місці петляючої раніше міської ж річки, стало досить широким і не дрібним водоймищем, де глибина у вісім-дев'ять метрів не є позамежною. А коли йде шквалистий вітер і якщо заплющити очі на протилежний берег з трубами кочегарок і заводів, що димлять, то, дивлячись на важку хвилю, можна подумати що сидиш на волзькому березі.
Риба також є у копаному земснарядом водосховищі. В одну з весен, перед останньою кригою, я впіймав зранку в цих місцях дві щуки: одну на п'ять кіло, другу на три. І для Волги останнім часом це цілком гідна риба. Хто не лінується і може не поспати ніч, той і лящів великих ловить фідером прямо біля моста.
Словом, навіщо добра від добра шукати? Але рибалки такі, все подалі їх тягне забратися, мовляв, там і риба смачніша і більша, але привозять іноді з півкіло дрібниці сопливої через сотні кілометрів. Ну, це я так просто заспокоюю, тягнучи на собі рюкзак з гумовим човном. Вибору все одно немає.
Цей ранок вирішив просто поблиснути, не морочачись з підгодовуванням і насадками на ляща-підліщика. Бувало і влітку на блешні траплялися тут щуки та окуні. Тільки рідко бував я тут, усе намагався залізти в лешачі байраки.
Отже, я на річці і накачую човен, дивлячись на тиху воду і блондинок, що вже верещать на пляжі. Звідкись і нетверезий пролетар приволокся, глянув на мене каламутним оком, щось проблищав і завалився в кущі. У кафе вухають низи з відчиненої машини. Блатний шансон наповнює ранкове свіже повітря якоюсь гидотою. Ось вона романтика міської риболовлі.
Скоріше на воду!.. Гребу до смуги розрослої осоки, що оточує протилежний берег. Тут колись обловив я на просту блешню-саморобку нашого місцевого дільничного інспектора Володю, пристрасного спінінгіста, який у той час мав якийсь чарівний імпортний спінінг і таку ж рідкісну «безінерційку».
Закинувши грубим радянським спінінгом просту саморобну «Ювілейну» і, провівши її вздовж осоки по мілководді, я витяг на очах дільничного три щуки поспіль. Володя ж, вичерпавши всю річку гарними далекобійними закидами, не впіймав нічого.
На мою пораду – закидати вздовж берега, де жувала на мілині уклейка і крутилися буруни від щучих хвостів, Володя тільки важко задихав, розплювався і пішов, проклинаючи свою англійську вудку та долю бляшанки.
Але на цей раз у осоки на «коливання» щучих виходів не було. Поставивши «Mepps», що обертається, № 1, я почав смикати невеликих окуньків. Але невдовзі і вони перестали брати. Перебравши в коробці приманки, я затримав погляд на удачливій колись чорній блешні Blue Fox. Велика для цих місць, четвертий номер. А-а, все одно додому збиратися, втрачати нічого.
Перші ж закиди принесли окунька в два рази більші за ті, що чіплялися на «Mepps». А потім окуні почали брати вже дрібніші, але досить часто й упевнено. Словом, відвів душу і на юшку наловив. Риба тут чиста, бо воду перевіряють. Центральний пляж поруч.
Фото автора.
Вибравшись на берег, раптом бачу якесь велике скупчення людей, причому людей із вудками. Змагання? Турнір Так, очевидно. І, схоже, за фідером. Кофри, чохли, розчохлені фідерні вудилища. Подивитись чи що? Починають, здається. І раптом серед учасників бачу знайоме обличчя.
Олексій Фадєєв. Фото автора.
Та це ж чемпіон світу! Олексій Фадєєв! Колишніх журналістів не буває. Поспішаю до нього, щоб не завадити потім його рибалці. Олексій Фадєєв виявився цілком простим хлопцем без жодного натяку на зоряність. Встигли поговорити. І сфотографувати вдалося відомого майстра фідера. Олексій також не був проти. Ні хвоста, ні луски! — Встиг побажати.
І турнір розпочався. Незважаючи на деяку втому, я все ж таки дочекався завершення змагань. Олексій програв нашому земляку, молодому хлопцеві Данилові Жирову.
Данило Жиров. Фото автора.
Що ж, досвід досвідом, але риболовля справа тонка, як і похмілля… Від простої удачі теж багато залежить. Крім того, Данило Жиров міг знати, де відбуватиметься турнір і встигнути підготуватися саме в цьому місці.
Назад крокувало легко і спокійно. У голові чомусь крутилося: «Ранок фарбує ніжним світлом стіни стародавнього Кремля…» Наш Кремль, звісно, не давній, але нічого.
Фото автора.
Настрій був уже іншим, не як спочатку.
