Фото: Маїлкова Анатолія.
Настав час передзим'я, коли все в природі готується до тривалих холодів, а на водоймах більшість риб залишають берегову зону та мілководдя, йдуть на значні глибини, щоб там зустріти початок льодоставу. Саме на великій глибині вони найменшою мірою відчують на собі згубний стрибок температури води, коли настане морозна погода.
У пору передзим'я багато рибалок залишають лов з вудкою або до наступного року, або переходять на полювання за хижаком з живцевими снастями і спінінгом. Воно й зрозуміло: занадто багато стає порожніх виходів на водойми зі звичайною маховою вудкою поплавця з так званим глухим оснащенням, оскільки часто з цією снастю не вдається дістати до скупчення риби, що встала на зимівлю, не допомагає тут і якісне підгодовування.
А рибалка на вудку для далекого закидання поплавцевої оснастки часом просто неможлива через дуже неспокійну погоду і через обмерзання кілець на вудлищі, та й не вдасться тут застосувати легку снасть, та ще добре керовану, що зовсім необхідно для лову млявої і примхливої на клев.
Однак і напередодні зими риболовля навіть на коротку вудку поплавця може бути не зовсім безнадійною, а іноді дуже видобутку і дуже цікавою в плані набуття цікавого досвіду, якщо правильно все зіставити і підібрати умови і об'єкт лову під улюблену снасть.
Насамперед, треба розуміти, що все навколо відносно: коли на великій річці або величезному озері відстань від берега в 10-15 метрів можна вважати ближнім прибережжям, де гідна за розміром риба напередодні льодоставу навряд чи тримається, то на середніх і малих річках це вже солідна дистанція.
Також немає сенсу шукати удачі глибокої осені на великих озерах, краще відвідати з вудкою більш компактні ставки або кар'єри, де завжди можна виявити ділянки з великою глибиною, що близько підходять до берега. Крім того, на малих водоймах без течії та химерно петляючих річках завжди можна знайти укриття від буйного вітру, щоб мати можливість ловити на гранично тонку та легку снасть. Саме вона, володіючи малою інерцією під час клювання, дає можливість помітити найменші дотики риби до насадки. Потім, не відчувши опору у відповідь, риба вже впевнено бере приманку.
Як правило, для лову в крижаній воді потрібні оснастки із загальною вагою не більше 1,5 грама, змонтовані на волосіні не товщі 0,12 мм. Що стосується завантаження, то її краще виконувати у вигляді набору дрібних грузиків, які для лову в місцях без течії майже рівномірно розподіляються на волосіні між поплавком і гачком. У цьому випадку після закидання насадка на гачку гранично повільно і природно падає на дно, легше помічається рибою, створює ілюзію доступного корму, що призводить до впевненої клювання.
При особливо обережному клюванні буває корисно ще більше сповільнити опускання насадки на дно, що досягається дуже повільним рухом за допомогою вудилища оснастки на себе або убік під час занурення. Цей технічний прийом називається проводкою на падінні, він дуже ефективний при осінньому лові таких риб як уклейка, плотва, краснопірка, окунь, які можуть брати приманку у всій товщі води.
Іншим способом зменшити швидкість падіння насадки на дно служить зміна схеми розподілу грузиків на волосіні: практично все навантаження концентрується поблизу поплавця і лише один маленький грузик-підпасок залишається в 10-15 сантиметрах від гачка. Однак у цьому випадку потрібне спеціальне вудлище з м'яким строєм, щоб не було великої кількості захльостування за поплавок під час закидів.
Крім того, тут сильно знижується чутливість до клювання під час занурення, зате цей тип оснастки дозволяє успішно ловити, коли риба клює тільки з дна, особливо при низькій активності підліщика та густери, а також плотви та карася.
Іноді доводиться застосовувати зовсім екзотичний і навіть протиприродний спосіб уповільнення падіння насадки на дно, можливий лише при лові в штиль або при попутному закиданні вітрі: легка оснастка тут монтується на товстій волосіні з обов'язковою установкою дуже тонкого і досить довгого повідця, що чимось схоже на одному з прийомів нахлин.
Що стосується лову в холодній воді протягом, то тут насамперед тричі важливий правильний вибір місця для риболовлі, під яке вже потім конструюється оснастка. У цьому обов'язково враховується, рибу якого виду належить переважно ловити, оскільки восени найбільш очевидні відмінності у поведінці й у характері клювання, наприклад, плотви і подлещика.
Якщо в крижаній воді плотва ще активно відгукується на корм, що рухається з певною швидкістю і вистачає його, то для того щоб викликати на клювання ляща, потрібно хоча б на короткий момент приманку зупинити або взагалі зафіксувати на дні. Виходячи з цього і конструюються поплавці, оскільки коли різні риби настільки по-різному реагують на зниження температури води, то немає і не може бути якоїсь універсальної снасті – якщо рибалок намагається щось таке створити, то він однаково погано ловитиме і плотву, і підліщика, і ялинця, і карася.
Коли робиться ставка на осінню ловлю плотви в умовах ослабленої течії і на пристойній глибині, то зазвичай створюють гранично легке оснащення на тонкій волосіні: її важко притримувати, гальмувати, що не особливо і треба для плотви, зате така снасть дуже чутлива до злодійкуватих плотин. До того ж, коли плотва не відчуває зайвої ваги грузила, розміру гачка, товщини волосіні, вона і бере сміливіше, і надійніше засікається.
Однак і при осінньому лові плітки не можна всі проблеми вирішувати лише легкістю оснащення: не раз на річковій рибалці в передзимі доводилося стикатися з тим, що плітка просто не ловилася, якщо повідець був коротшим за певну довжину. Одного разу на Пахрі повідець довелося збільшити майже до метра, тоді риба почала брати жадібно, на кожній проводці зросла кількість великої плітки у улові. При цьому з коротким повідцем плотва, причому дрібна, лише зрідка клювала на мотиля, а після перебудови снасті солідна за розміром риба успішніше ловилася на манну бовтанку і парену перловку. Звичайно, щоб довгий повідець працював, розвертався над дном, доводилося пускати снасть за течією з легкою притримкою.
Якщо в холодну пору доводиться на глибокій і тихій річці вудкою ловити ляща, густеру, карася або іншу рибу з низькою активністю, яка не ганяється за наживкою, що швидко йде, то тут, звичайно, поза конкуренцією буде штекерна снасть, що дозволяє ловити як способом гранично повільної волочіння на, точці. У цьому випадку найкраще в оснастці застосовувати поплавець особливої форми, так званий льодяник, який гранично стабільно і чуйно веде себе саме при лові протягом.
Однак він надасть дієву допомогу рибалці тільки в тому випадку, якщо той поставить на волосінь поплавець, якомога точніше відповідної за вантажопідйомністю конкретним умовам лову, насамперед силі течії та глибині. Якщо поплавець буде хоча б трохи легшим або важчим, то продуктивність риболовлі різко знизиться. Тому, щоб ефективно ловити штекерну снасть, застосовуючи льодяник, потрібен певний досвід риболовлі в різних умовах, напрацьований роками.
А багато досвідчених рибалок успішно ловлять в холодній воді різну рибу і без просунутих снастей, застосовуючи полудонку поплавця у варіанті глухого оснащення, коли оснастка на воді ставиться внатяг, а тонке регулювання всіх її елементів дозволяє помітити будь-який дотик риби до приманки. Тут найважливіше порівняти величину виставленого спуску, вагу навантаження і сигнальні характеристики поплавця силі течії, глибині, виду насадки та активності риби.
Але це окрема і некоротка розмова, де треба торкнутися елементів гідродинаміки, так і теорії стійкості тіл різної форми в потоці, а також розглянути динамічну стійкість об'єкта при певних зовнішніх впливах на нього. До речі, всі ці розумності суто емпірично великою мірою вже закладені в конструкціях льодяників різних типів.
При поплавці в холодній воді, ніби то осінь або рання весна, особняком стоїть залучення риби за допомогою підгодовування. Перш за все, тут необхідно постійно визначатися, а чи потрібне на даний момент якесь підгодовування взагалі, тому що все залежить від того, яку рибу саме сьогодні доведеться ловити і чим вона зараз годується.
Якщо після затяжних осінніх дощів, наприклад, на річці посилилася течія, яка почала вимивати багато різних личинок та іншої живності, то риба буде харчуватися тільки цим доступним кормом, тому тут будь-яка підгодовування, навіть збагачена мотилем або опаришем, тільки нашкодить, розгонить рибу з гарного місця, де її і так було.
Коли ж підгодовування дає позитивний ефект, то головне в цій справі — не перестаратися як з кількістю, так і з якістю підгодовування, відправленої у воду, розуміючи, що по холоду рибі корму потрібно мало і наїдається швидко через дуже повільне травлення при низькій температурі води. Найважливіше в пору передзим'я — змусити рибу корм шукати, зацікавити її, в якому загальмованому стані вона не знаходилася б.
Для цього штатний склад підгодовування вже на водоймі сильно розбавляють ґрунтом з берега, а у воду кидають досить часто, але дуже малими порціями, щоби на дно весь час щось сипалося, викликаючи у риби стійкий рефлекс пошуку та годування. Однак якщо клювання стане стабільним або підійде велика риба, яка веде себе обережно, то на якийсь час підгодовування краще припинити, відзначаючи для себе ті зміни, які почнуть відбуватися в характері лову.
Можливо, тоді стане ясно, як оптимізувати снасть, розмір наживки та техніку її подачі рибі або внести корективи до складу і в'язкості самої підгодовування.
Резюмуючи, скажімо, що й глибокої осені, незважаючи на важкі умови над водою і під водою, риба в силу витрат енергії в холодній воді не може не годуватися, а значить, і клювати.
Важливо лише, не гаючи часу, швидко зробити оптимальну снасть під перспективне місце та реальний об'єкт лову, а потім знайти спосіб залучення та активізації риби, підібрати найбільш ефективну на даний момент наживку.
