Полювання на річках і біля річок завжди пов'язані з підвищеним рівнем небезпеки для собак, навіть якщо це не річка, а річечка, що перетворюється влітку на струмок, що ледь дзюрчить.
Цієї ось взимку у знайомого загинув робочий гончак, 4 роки — самий розквіт. Пішла за лисицею і не повернулася. Була в GPS-нашийнику – трек обірвався. Мисливець простежив хід гону до місця урвища, і відкрилася гнітюча картина. Лисиця, як вони часто роблять, прохопила напрямки полем, спустилася в заболочену заплаву і вийшла на невелику річку. Це був короткий період зими 2025 року із справді зимовою погодою, і річка замерзла. Але через невелику глибину і течію лід був зовсім тонкий. Легку лисицю, що йде по краю, він витримав, а гончак провалився. Омуток з глибиною півтора метри, але з суводями, що підточують і так тонкий льодок. І собака пішов під лід. Але що ти зробиш? Це випадок — збіг обставин, а от коли нещастя ледве не відбувається з вини і на очах самого господаря… Слава богу, тоді все скінчилося добре.
Це випадок стався на моїх очах вісім років тому. Товариш покликав мене скласти йому компанію на весняному полюванні на півночі, на травневі свята. Полювання на птицю – в основному, звичайно, вальдшнеп та селезні. Їздили – дикунами шукали струму глухарів, але на той раз не пощастило. Натомість тетерука – через ґрунтовку менше кілометра, 10–12 токували стабільно. Першого ранку я сходив і вдосталь на них надивився в бінокль, удень поставив скрадок, наступного ранку сів – і ось два красені чорнята вже складають компанію раніше здобутими трофеям. Загалом, цікаво – але лише один раз.
Тепло перших травневих днів швидко змінилося непогодою, холодом та ранковими заморозками – потяги вальдшнепа різко пішли на спад. Якщо першого вечора на двох ми взяли десять вальдшнепів, то після похолодання більше 4-5 на компанію вже не виходило. І це за годину, а то й півтори. Північ – темніє у травні повільно. Займалися ще гусаками, що прилітають відпочивати в заплави маленьких річок, що навесні являли собою бурхливі потоки, що розливались широко по лугах. На сухих острівцях серед розливів і сідали прогодуватися гуси. Але основним заняттям стали численні та різноманітні селезні. Крякові, свіязі, шило, чирки, а на лісових річках ще гоголі та хохлатка – чорніти. Полювали з манками, іноді з ранку до полудня, міняючи місця та проходячи за цей час багато кілометрів.
