Фото: Яншевського Андрія.
Якось шановна мною людина, вже в роках, побачивши мене, «нав'юченого» рюкзаком, наметом, з вудками й у гумових чоботях, співчутливо сказав: — Яка потреба змушує тебе так мучитися? Невже така потрібна тобі ця риба? Та сходи в магазин, купи собі риби скільки треба. Дешевше обійдеться і без клопоту.
Мені шкода стало цієї людини. Не став я його ні в чому переконувати. Відчував, що це марно. Ніколи не зрозуміти йому радості спілкування з природою, не відчути всю красу риболовлі, не пережити рибальське щастя.
Ну, а справжні рибалки, певен, мене розуміють. Будь-який з них погодиться зі мною, що немає нічого прекраснішого за риболовлю – цього захоплюючого та активного виду відпочинку. Неможливо передати словами почуття, коли зустрічаєш світанок у задумливій гладі сонної річки чи озера, дихаєш свіжим ранковим повітрям, що бадьорить. Або коли випливаєш на човні в закутане легким туманним серпанком озеро, розкинеш вудки і в трепетному хвилюванні спостерігаєш за поплавцями, чекаючи першого клювання.
Особливо слід сказати про рибалку з ночівлею. Хіба можна забути вечір біля багаття, над яким у казанку вариться юшка з щойно спійманої риби! Скільки задушевних розмов, різних рибальських байок можна почути такі вечори біля багаття! Свіже чисте повітря надає бадьорості, близьке спілкування із живою природою підвищує настрій.
Благотворно впливає риболовля і здоров'я. Я знаю чимало людей похилого віку, які небезпідставно стверджують, що зберегли своє здоров'я та продовжили життя лише завдяки рибалці. Багато хто з них навіть на дев'ятому десятку років продовжує їздити на рибалку. Як тут не згадати про написи на стародавніх ассірійських плитах, виявлених археологами: «Боги не зараховують у термін життя час, проведений на риболовлі». Бо доведено, що регулярне перебування людини біля води благотворно позначається на її здоров'ї.
Так, відомий кардіолог академік О. М'ясников стверджує, що у людини, яка знаходиться поблизу річки, озера чи ставка, пульс на 5-7 ударів менший, а легенева вентиляція зростає на 12-15 відсотків. І не дарма, отже, лікарі рекомендують зайнятися риболовлею тим людям, які страждають на виснаження нервової системи, безсоння та підвищений кров'яний тиск. І зовсім не випадково в деяких санаторіях лікарі обов'язково наказують клієнтам взимку так звану «льодотерапію» – посидіти над лункою із зимовою вудкою, а влітку – побути на березі знову ж таки з вудкою в руках.
Пам'ятаю, як у роки служби в армії після чергової диспансеризації військовий лікар записав як рекомендацію у моїй медичній книжці: «Чаще виїжджати на рибалку». Прочитавши це, я спочатку з обуренням подумав, що лікар знущанно пожартував, дізнавшись із розмови зі мною про мою рибальську пристрасть. Але він серйозно підтвердив, що рекомендує частіше виїжджати на рибалку. А через деякий час, поїхавши з групою рибалок з військово-мисливського товариства порибалити на одне з підмосковних водоймищ, я в одному з рибалок дізнався про того самого лікаря. Розговорилися. Виявилося, він сам затятий рибалок. Я нагадав йому про той запис у медичній книжці.
— А ви хіба не згодні зі мною? — спитав він з усмішкою і додав. — Наш головний улов — не риба, а здоров'я.
Погодьтеся, важко заперечити щось проти цього. І помиляються ті, хто думає, що рибалки їдуть за сотні верст виключно за рибою. Скажи так істинному рибалці-аматорові — і він може образитися. Ні, рибалки їдуть не по рибу, а на РИБАЛКУ. Я не маю на увазі хапуг-браконьєрів, до яких, гадаю, треба застосовувати найжорсткіші каральні заходи.
Рибу за бажання справді можна купити в магазині, а на РИБАЛЦІ людина відчуває ні з чим не порівнянне задоволення, переживає радісні, незабутні миті єдиноборства з великою рибою. Тут він ніби відключається від усіх земних, домашніх, побутових турбот і турбот, від повсякденної метушні та різних життєвих колотнеч, спілкується з живою природою, відпочиває морально та психологічно.
Пам'ятається, після однієї з рибалок запропонував я знайомому рибалці взяти в мене частину риби, щоб він повернувся додому з соліднішим «уловом», оскільки він упіймав тоді мало. І що ви вважаєте? Мій знайомий навіть образився за ці слова. Сказав, що він приїхав не за рибою, а ПОРИБАЧИТИ. А мені самому стало незручно за свою пропозицію.
Іноді можна чути, що рибалка – це своєрідна хвороба. Якщо це так, то я хотів би тільки одного: щоб якнайбільше людей заразилися цією хворобою і не вилікувалися від неї ніколи. Бо впевнений: кожен із «захворілих» риболовлею буде все життя вдячний їй за ту тиху і світлу радість, яку вона приносить людині з вудкою в руках. Він завжди буде щасливий уже від того, що вирвався до річки, озера, ставка.
Здавалося б, проста, нехитра снасть – вудка. Але візьмеш її до рук – і скільки різних емоцій одразу охоплюють рибальську душу! Мимоволі відчуваєш і блаженне почуття спокою на душі, і захоплення. І теплішають очі рибалки, а щаслива, забута з дитинства посмішка світиться на його обличчі.
І все-таки передбачаю, як хтось із упертих скептиків, прочитавши це, скаже байдуже: подумаєш, мовляв, рибалка, знайшли чим зайнятися. Що ж, якщо мої докази виявилися недостатньо переконливими, закликаю на допомогу відомих людей, чия авторитетна думка, гадаю, не підлягає сумніву. Послухайте, що вони говорять про цю рибалку:
Антон Чехов: «Ловити рибу вудкою так приємно, що й висловити не можу». «…Я думаю, що багато творів російської літератури задумані за риболовлею».
Костянтин Паустовський: «Будь-яка людина, якщо вона проведе хоча б один день з вудкою на річці або озері, якщо вона досхочу надихнеться ароматом квітів, почує пересвист птахів і курлікання журавлів, побачить у темній воді бронзовий або сріблястий блиск великої риби, якщо він, нарешті, лісці, потім довго згадуватиме цей день, як один із найщасливіших днів свого життя».
Фазіль Іскандер: «Удар риби, підсікання – і наступної миті мокра, блискуча форель тріпалася в повітрі. Я перегнув обтяжливе вудлище в бік берега, і перед моїми очима захиталася волосінь з важкою рибою, що гнівно тремтить. Від хвилювання я не відразу впіймав її. Нарешті схопився за неї однією рукою, щільно затиснув, відчуваючи живий холод її тіла… Я розігнувся, відчуваючи, що треба трохи розвіятись від занадто великої і тому дещо нудної дози щастя».
Юхим Пермітін: «Навіть крихітний налимчик-«веретешка», спійманий у далекому дитинстві, не забувається все життя. Дбайливо зберігає пам'ять перші радощі юного рибалки. І якою б товщею не відокремлювали роки перше биття крові в серці, пережите тремтіння в ногах при виведенні видобутку, безсилі вони заслонити найдрібніші подробиці події».
Ян Моравек, чеський письменник: «Рибалка терпляче сидить і чекає, і насолоджується першими хвилинами свого щастя. З нього достатньо, що він біля води. І якщо ви його запитаєте: «Ну що за задоволення сидіти так цілий день на березі, тремтячи від холоду, і йти потім додому ні з чим?» — Він відповість вам трохи зніяковіло:
– Головне – я біля води. Я її бачу і відчуваю, вигляд її пестить очі і тішить моє серце. Це неможливо висловити – це треба відчути».
Микола Старшинов: «Щасливі миті, хвилини, годинники, віддані рибалці, — найкращий відпочинок… Я можу цілодобово сидіти в човні, не їсти, не пити, лише дивитися на воду і на поплавці. Тільки були б іноді клювання…».
Михайло Пришвін: «Дивитись на поплавок – не означає споглядати природу. Це складна дія, подібна до прицілу з гвинтівки».
Сергій Аксаков: «Вудіння, як і інші полювання, буває і простою схильністю, і навіть сильною пристрастю».
Василь Бєлов: «Ми вдимаємо, а це значить, ми вже як би і не ми, ми розчинилися, зрівнялися з вічною природою, сталося те саме злиття з річкою, з кущами і травою, з небом, вітром і питцями, коли забуваєш самого себе, Напевно, в цьому і є головна таємна краса».
Іван Бунін: «Люблю під шерех хвиль рибальські наспіви».
Федір Шаляпін: «Я, брат, тепер і співатиму брошу, тільки рибу ловитиму. Адже це чорт знає яке задоволення!».
Микола Крючков: «Років шести взяв я вперше в руки вудку і з того часу все своє життя не розлучаюся з нею навіть на зйомках. Говорячи відверто, коли мені пропонують брати участь у кінофільмі, мене цікавить не лише роль – я з'ясовую, чи буде поблизу зйомок якесь водоймище».
Сергій Бондарчук: «Я рибалив майже всюди, куди їздив».
Ігор Северянин: «Люблю сидіти над озером годинами, стежачи за поплавком, що ворожить».
Іван Шмельов: «Тільки рибалки знають, що коїться в душі, коли підходиш на зорі до заводинки, бачиш невиразні очерети, чуєш сонні сплески риби, і коло води, що розходиться, холодком заливає серце».
Остап Вишня: «Ви колись переживали таку мить, коли на ваш гачок «сів» короп? Переживали? Якщо ні, обов'язково переживіть, а тоді вам захочеться цю мить пережити ще раз. До болю, до люті, до крику схочеться».
Здається, цих авторитетних висловлювань цілком достатньо. Ну і що тепер скажеш, непоправний та впертий скептик?
Мовчиш? Заперечити нічого? Те саме.
