Сьогодні в рубриці ми хочемо запропонувати до уваги читачів журналу невелику експозицію робіт досвідченого мисливця та водночас талановитого фотохудожника Сергія Гаспаряна. Як текстовий супровід знімків – міні-інтерв'ю з їх автором.
РОх: Ви вчилися мистецтву фотозйомки?
Сергій Гаспарян (далі С. Г.): Я ніколи не вчився фотографування, мені просто завжди хотілося зафіксувати сцени полювань, що займають важливу частину мого життя, зберегти образ, що виник перед очима в неповторному ракурсі, щоб побачили знімок могли відчути красу цього моменту, прожити його разом зі мною. Адже фотографія полювання – це не просто фото мисливця з трофеєм, це життя, прожите з моменту зборів до завершення подорожі.
РОх: Багато мисливців роблять знімки як доведеться, дехто не економить на «плівці», знімає свою поїздку від і до більш-менш репортажно, і тільки одиниці роблять по-справжньому художні фотографії. Ви заздалегідь продумуєте кадр чи це виходить випадково?
С. Г.: Перед полюванням я зазвичай готую подумки кадр, але все йде не за планом і в 99,9% випадків фотографія – абсолютна імпровізація. Побачив момент, далі дай бог швидкості реакції: треба встигнути дістати фотоапарат, виставити налаштування та «клацнути». Тому, щоб не прогавити мить, часто тримаю в одній руці карабін, а в іншій – фотоапарат.
РОх: Що б ви порадили тим, хто хоче отримати такі ж мистецькі знімки?
С. Г.: Мене іноді запитують, як потрібно фотографувати, щоб фотографії були такими ж, як у мене. Але я не знаю, що відповісти. Якби я знав ази фотомистецтва, то міг би, мабуть, відповісти на ці запитання. А поки що кажу приблизно так: потрібно любити полювання, бути мисливцем, не просто стрільцем, а мисливцем, який поважає правила полювання, що любить кожен його момент, і, звичайно ж, потрібно любити фотографію, експериментувати з композицією, зі світлом. Решта додасться.
РОх: Ким ви є більше мисливцем чи фотографом?
С. Г.: Мисливцем, зрозуміло. Захоплення фотографією в моєму випадку – це додаток до полювання. Мені, до речі, доводилося бачити роботи професійних фотографів, які почали знімати полювання, нічого не розуміючи в ньому. Якість знімка у них на висоті, а ось із передачею атмосфери все дуже сумно. Дрібниці в кадрі видають людину не в темі, і кожен справжній мисливець, дивлячись на таке фото, скаже: «Знімав немисливець для немисливців!»
РОх: Коли на фото ви опиняєтеся – це ви просите когось допомогти чи використовуєте автоспуск?
С. Г.: Проблема в тому, що я сам знімаю своє полювання, не наймаючи для цього фотографа чи оператора. Тобто мені хочеться зняти не тільки те й тих, хто оточує мисливця, а й самого мисливця, тобто себе. По суті, доводиться знімати себе на своєму полюванні, щоб зовсім не випасти з фоторозповіді про кожну конкретну полювання. А оскільки постановка кадру зі мною – це завжди мука, із тисячі знімків зі мною виявляється, дай боже, десяток.
РОх: А в чому мука?
С. Г.: Ну, в ролі операторів узвозу виступають зазвичай єгері чи друзі, яких прошу натиснути «ось на цю пипочку» після того, як виставлю кадр із ними у головній ролі. Зрозуміло, поясню, що має знаходитись у межах кадру, на чому сфокусуватися. Нехай пробачать мене ці люди за сотні дублів та моє незадоволене бурчання. Щоб зберегти нерви їм і собі, намагаюся скористатися функцією затримки спуску або дистанційним спуском через програму в телефоні. Якщо немає з собою штатива, влаштовую фотоапарат на пнях, камінні та інше, що виявляється під рукою.
РОх: Якою фототехнікою користуєтесь?
С. Г.: На даний момент використовую недзеркальну фотокамеру Canon R і кілька об'єктивів з різною фокусною відстанню.
РОх: Залишається побажати вам ні пуху ні пера та нових чудових знімків!
Всі статті номера: Російський мисливський журнал, червень 2025
