РОх: Сергію Володимировичу, ви володар престижних нагород міжнародних мисливських клубів, а події нещодавнього часу в Катарі свідчать про визнання світовою мисливською громадськістю найвищого рівня досягнень російського мисливця. Чим події в Досі можуть бути цікавими для нас?
Сергій Ястржембський (далі С. Я.): Відносно недавно протягом двох днів – 12 та 13 вересня – у готелі «Уолдорф Асторія» у столиці емірату Катар проходила презентація нового міжнародного клубу мисливців. З одного боку, це філія SCI Близького та Середнього Сходу, з іншого – юридично самостійна організація, яка була створена групою ентузіастів з Європи та країн Сходу з акцентом на полювання та збереження дикої природи в Азії, Африці та Європі. Активом клубу, членом ради директорів якого я є, заздалегідь було розроблено систему нагород для мисливців. Нагород цих багато, я назву тут головну – Кубок султана. Оцініть її рівень: завоювати кубок може мисливець, який здобуде та надасть докази видобутку 305 тварин у трьох регіонах: 150 тварин в Африці, 100 тварин в Азії та 55 – у Європі. Складнішої в плані досягнення нагороди в мисливській спільноті планети на сьогоднішній день просто не існує. Тобто це найпрестижніша нагорода у всьому світі.
Щодо визнання моїх мисливських заслуг, про які ви згадали, то в даному випадку вони виражаються в тому, що мені запропонували створити та заснувати нагороду, яка носить моє ім'я. Для мене це є великою честю, оскільки це перший міжнародний приз, який матиме ім'я російського мисливця. Але річ ще й у тому, що вручати її спочатку планувалося не за кількість чи якість здобутих трофеїв. Офіційна назва нагороди – «Приз Сергія Ястржембського за внесок у збереження дикої природи». Я вважаю, що це визнання того внеску, який не тільки я, а й усі ми, російські мисливці, вносимо у збереження дикої природи за допомогою правильного, як казали за старих часів, полювання. Приз цей грошовий і формується як з моїх власних коштів, так і з доходів від проведення аукціонів, які будуть проводитись під час зустрічей членів клубу.
РОх: Наскільки нам відомо, Приз Сергія Ястржембського вже вручено.
С. Я.: Цього року кілька кандидатів було висунуто на здобуття першого призу за внесок у збереження дикої природи. Але вручається лише один приз у році, і першим лауреатом призу став Бела Хідвегі, угорський бізнесмен і мисливець зі світовою популярністю, який зібрав колосальну колекцію мисливських трофеїв і передав її у дар угорському Музею природної історії, розташованому в замку Гелікон у місті Кестхей. Незважаючи на похилий вік (89 років), Бела багато й активно працював із молоддю, долучаючи її до ідей природозберігаючого полювання.
Потрібно ще сказати, що серед головних претендентів на цей приз був наш співвітчизник та член президії КГО – Ігор Донцов. Його проект «Острів Зав'ялова в Магаданській області» добре відомий членам КГО та читачам журналу – це острів, на якому Ігор створює велику рекреаційну зону, базу наукових досліджень етологічного та еволюційного характеру, і куди заселені великі представники північної фауни: вівцебики, снігові барани, північні барани. І хоча цього року Ігор не став лауреатом, проект увійшов, можна сказати, до шорт-літу нагороди, і має великий потенціал стати лауреатом у майбутньому.
Зазначу і такий факт: один із російських мисливців все-таки став лауреатом, хоча й інший премії – молодій мисливцеві, що вручається, за найбільші досягнення в мисливській області. Її вручили Єгору Заїку.
РОх: А хто може стати членом клубу?
С. Я.: Автоматично членами цього клубу можуть стати члени SCI чи GSCO. Інші можуть зробити це безпосередньо, сплативши певний вступний внесок. І тут я хочу спеціально наголосити на тому, що клуб не висуває жодних політичних обмежень для членства. На превеликий жаль, після початку подій в Україні частину наших товаришів, трофейних мисливців, було виключено із SCI з політичних мотивів. Я вважаю таке абсолютно неприпустимим: мисливці, як спортсмени чи артисти, не повинні страждати від політичних проблем. Так ось, у статуті нового клубу як один із базових принципів записано, що жодні обмеження з політичних мотивів неприпустимі. Тобто будь-який трофейний мисливець, який дотримується законодавства тих країн, де полює, може стати членом клубу.
РОх: Ваші мисливські досягнення відзначені цілою низкою нагород найвідоміших міжнародних клубів. При цьому ви є членом опікунської ради Клубу гірських мисливців. Чи не могли б ви згадати про те, з чого починалися ваші гірські полювання?
С. Я.: Перше моє гірське полювання відбулося 1998 р., і сталося це вже після перших полювань на Африканському континенті. В Африці мені подобалося все, і про гори я навіть не думав. Але вийшло так, що довелося їхати по роботі до Кабардино-Балкарії, і чудова людина, президент республіки Валерій Мухамедович Коков, запросив мене на полювання. Маючи непоганий досвід рівнинних полювань у Росії та деякий у країнах Африки, я вважав, що, в принципі, готовий і до полювання у горах. Вечір у гостях у Валерія Мухамедовича був дуже тривалим із найбагатшим застіллям. Не маючи жодного уявлення про полювання в горах, я й не думав відмовляти собі в задоволенні випробувати кавказьку гостинність повною мірою. Зрозуміло, що вранці, а точніше – вночі, вирушити у гори було зовсім не просто. Крім того, у мене не було ні відповідного взуття, ні відповідного одягу, і я не мав уявлення про те, як користуватись палицею-посохом. Уявіть собі після того, що підйом тривав протягом 4-5 годин. Напевно, єдине, що підтримувало морально, – це той факт, що два міліціонери, що супроводжували мене, зійшли з дистанції. Один зламався за годину, інший – за три години. І то були місцеві жителі, кавказці!
Тура ми зрештою здобули, і він став моїм першим гірським трофеєм. Так от, незважаючи на ситуацію в цілому, яка мала б викликати огиду до гірського полювання і гор взагалі, нічого подібного не сталося. Полювання в Кабардино-Балкарії стало першим кроком до освоєння гірських масивів та завоювання гірських трофеїв у різних країнах світу. На сьогоднішній день у моїй колекції 40 трофеїв баранів та 39 козерогів за класифікацією GSCO. 40 – це така гросмейстерська цифра. Досить сказати, що список мисливців усього світу, які видобули таку кількість різних видів/підвидів баранів, налічує всього 18 осіб, а 39 козерогів, що видобули, і того менше – не більше 10 осіб. Тобто це топові цифри. За цей час вдалося полювати в десятках країн світу, а враження, які дарує людині гірське полювання, перевершили всі інші. За сукупністю відчуттів — краса гір, складність полювання, особливі вимоги до пострілу, подолання себе і так далі — це вершина трофейного полювання, і нічого крутішого за гірське полювання не існує. Я дуже радий, що доля склалася так, що я мала можливість оцінити красу і привабливість цих полювань.
РОх: Коли ви стали членом КГО?
С. Я.: Як ви розумієте, гірським полюванням я захопився задовго до створення КГО. Спочатку співпрацював зі SCI, потім із GSCO, потім став членом Московського клубу «Сафарі». Тобто використовував ті клубні можливості, які на той момент існували. Клуб гірських мисливців засновували мої знайомі та друзі. Організація виявилася дуже цікавим майданчиком, оскільки те, що батьки-засновники заклали в її фундамент, – проекти клубу, система нагород, розроблена ними – викликало в мене повну підтримку та інтерес. Все це відповідало моїм поглядам на трофейне, на гірське полювання. І коли КГО був створений, я незабаром став його членом, тобто це було 10 років тому.
РОх: Ви член цілого сузір'я мисливських клубів світу, і ви маєте можливість оцінити рівень КГО досить об'єктивно…
С. Я.: За час КГО став провідним мисливським клубом Росії, дуже помітним явищем у мисливському русі. Напевно, у рейтингу КДО найбільша кількість учасників не лише російських, а й іноземних. Сподіваюся, коли міжнародна обстановка більш-менш нормалізується, кількість іноземних учасників зросте, оскільки мисливські програми та списки трофейних тварин, що визначились у КГО, є дуже привабливою метою для гірських мисливців не лише нашої країни. Ці списки трофеїв, що приймаються до розгляду, більш докладні, більш деталізовані, ніж в інших клубах світу, охоплюють найбільшу географію. Думаю, згодом, коли списки трофеїв КГО стануть широко відомими за кордоном, кількість іноземних мисливців почне помітно приростати.
Другий момент, який приваблює мене суто світоглядно, це сильний акцент, який КГО робить на природоохоронних програмах. Моє глибоке переконання, породжене досвідом, отриманим протягом десятків років полювання, полягає в тому, що саме трофейне полювання є чи не найефективнішим способом збереження і навіть збільшення тваринного світу, диких тварин на планеті. Мені дуже імпонує той факт, що у проектах КГО є не формальні, а найреальніші проекти, спрямовані на збільшення чисельності гірських копитних. Відомо, що фінансування проектів здійснюється певною мірою за рахунок коштів, зібраних на новорічних аукціонах клубу, в яких я беру участь починаючи з першого. І роблю це цілком свідомо, підтримуючи таким чином фінансування природоохоронних проектів.
РОх: Яким вам бачиться майбутнє КГО?
С. Я.: Головним мені видається подальший розвиток одного з найважливіших напрямів клубу – внеску мисливців у збереження дикої природи та збільшення чисельності гірських копитних на різних територіях Росії. Це одна з найсильніших, найяскравіших візитівок КГО. Бажаю клубу великих успіхів насамперед у цьому напрямі, оскільки всі інші складові притаманні більшості мисливських клубів.
Не до всіх мисливців, не кажучи вже про інших, дійшло, мені здається, те, що збереження дикої природи не може здійснюватися заборонами на видобуток тварин, що фактично не працюють. І цей рух не може бути справою лише вчених-екологів, як і будь-якої іншої чисельно обмеженої групи ентузіастів. Це має бути справою кожного, і від кожного члена КГО залежить те, чи будуть існувати гірські тварини в нашій країні в майбутньому. Кожен з нас зобов'язаний робити свій посильний внесок у фінансування програм, що здійснюються КГО.
Усі статті номера: Російський мисливський журнал, листопад 2025
