Середина листопада з ранку на полюванні. Вже починаю втомлюватися, але порадувало сонце, що все ж таки пробило хмари. Вітер же не тільки не стих, а посилився. Мороза немає, от і доводиться тягти на чоботях кілограми бруду. Зупинився, почепив на плече «Іжевку», дочекавшись рівного дихання, вирішив озирнутися.
Думки ж рояться. Окрім посадки, що біля озера, перевірив одне орне поле. Поле в колишньому рисовому чеку, де фермер тепер вирощує томати та перець. На путівці, а також на м'якій оранці знайшов сліди зайчиків. Але ані лежак, ані самих русаків не побачив. Але чи не залишилися заячі професора в лежаннях на цьому полі? Досвід показує, що таке можливо.
І сьогодні йшов човником чорнотропом, вважаю, правильно, як колись навчали дід, батько та їхні друзі мисливці. Полюю у цих місцях з юності, практично щороку, коли є така можливість. Та й на цьому полі брати зайчика вдавалося. Вдавалося, як по чорній стежці, так і по пороші, що відкривала заячі таємниці обману мисливців за їхньою шкіркою та дієтичним м'ясом.
Згадався, як два роки тому, так само зупинився на валу такого ж орного поля на колишньому чеку. Зайця за день навіть не побачив. Втомився та відпочивав. Потім повз мене, привітавши, з'явився зі своїм мисливським песиком, земляк. Він явно поспішав додому, пішов просто через оранку, що я вже намітив собі. Він ішов прямо через поле, а його собака човником бігала по оранку. Стояв і чекав, що вже зараз викотиться заєць і цей молодий побратим полювання, звичайно ж, його зніме з першого пострілу. Але вони, залишивши оранку, пішли до хати далі путівцем.
Постоявши ще хвилини, я вирішив перейти це поле. Пройти через нього те саме, прямою, а мисливською удачу шукати вже на сусідній оранки, що біля лісу. Зробивши пару кроків, все ж таки змусив себе зняти з плеча рушницю і запобіжник. Ішов незабаром, бо не вірилося, що після прочісування собакою та мисливцем, у оранку може ховатися заєць.
Пройшовши кроків п'ятдесят, підійшов до невеликої ділянки оранки з великими земельними брилами, що вивернув плуг на мокрій ділянці оранки. А через одну з них, викотив, який здався мені нереально великим, зайчара. Весь сивий, він, нарощуючи швидкість і майже стелячись по землі, котив у бік валу, зарослого очеретом. Далі все було як на автоматі. Повідець, винос і постріл. Русак, перекинувшись, застиг. Підійшов до нього, побачив, що він майже такий, яким вони стають за кілька років. Так потім і виявилося. Вага його цього зайця виявилася майже шість кіло.
Поки прибирав зайчика в речовий мішок, мені згадався випадок на полюванні біля річки Елань у Саратовській області. Тоді мені вдалося знайти поле, де, начебто, зібралися всі навколишні зайчики. Тоді з невеликої ділянки, припорошеної снігом зореного восени поля, вдалося підняти в межах пострілу двох русаків. Одного змастив, а другого взяв. Бажання продовжувати полювання, розплутуючи їхні сліди на полі вже не залишилося. Перебував удосталь, а тому, не перезарядивши рушницю і повісивши її на плече, підійшов до битого зайчика. Потім почав знімати рюкзак.
І раптом, за спиною, почувся якийсь шерех. Повернувшись, відразу побачив русака, що тікає від мене. Взявши зайця, і по дорозі до річки, за крок за тридцять від місця, де стояв, знайшов лежання цього зайця, що втік. Більше того, йдучи до здобутого зайця, я пройшов повз це лежання за двадцять кроків від нього.
Від спогадів у реальність мене повернули, які долинали з небес якісь тихі переговори схожі на «онг-онг». Вони лунали збоку, що летить біля краю лісу великої лінії якихось чорних птахів. Вже вдома, за польовим визначником Р.Л. Беме та А.А. Кузнєцова, впізнав у них чорних козарок. На відстані пострілу мені ці казарки один раз зустрічалися на весняному прольоті на околицях тієї ж Їлані. Але їхня пара налетіла так несподівано, що й вистрілити не встиг.
Свого зайчика того дня здобув у приволзькому лісі. Він, як виявилось, мене чекав на березі, під старою тополею.
Потім йшов берегом Волги до будинку. Над нею у бік Каспію йшли і йшли мігруючі зграї птахів. Попадалися й качки, у тому числі відпочиваючі біля берега. Але в мене не було дозволу на їхню видобуток, а пригод із правоохоронцями мати не хотілося. Просто йшов, прибравши рушницю в чохол і вдихаючи на всі груди чисте волзьке повітря.
І останнє. Всі ці полювання у моєму житті були, а цього року ще не відбулися.
