Фото: Лісіцина Олександра.
Багато речей у цьому житті ми робимо автоматично, дотримуючись своїх звичок і стереотипів. Щодня більшість із нас проживає за шаблоном, не намагаючись внести жодних коректив. Так само і більшість рибалок – як зомбі, запрограмовані на ті самі дії, ми ганяємося за рибою в тих місцях, де за нашою загальноприйнятою теорією вона в цю пору року має бути зосереджена.
Щодня приходимо і ловимо на заповітній ямі, де ловили ще й десять років тому. А потім самі й журимося: «Ось, мовляв, раніше було…»
Навіщо я все це? А до того, що ми всі, у своїй абсолютній більшості, вкрай консервативні та недовірливі до багатьох нововведень, нових думок та ідей. З одного боку, це однозначно добре, але ця однозначність недовговічна. Прогресуюча в наш час рибальська громадськість з кожним днем створює все більше і більше нових снастей, приманок, насадок… Згадати хоча б чим ми ловили ті ж десять років тому, і які снасті зараз ми вважаємо звичайними.
Але й у наш час можна побачити на березі рибалки з давньою «Невською» котушкою та металевим спінінгом – і адже, трапляється, ловлять такі рибалки набагато краще за приїжджих з їхніми навороченими снастями.
Усіх наших рибалок можна поділити на дві групи – консерваторів та «реформістів». Як можна здогадатися, затятих консерваторів на порядок більше, ніж затятих «реформістів».
ПЛЮСИ І МІНУСИ КОНСЕРВАТИВНОГО ПІДХОДУ
Всі ми так чи інакше консервативні, різниця лише у відтінках. Хтось готовий мені заперечити, мовляв, він аж ніяк не консерватор?
А скільки разів ми намагаємося ловити на тій самій ділянці водоймища, де вдало відловили зовсім недавно? І ловимо там на те, що принесло нам успіх минулого разу. Чим не прояв консерватизму? Найзапущеніша форма «консервативної хвороби» – коли ми приходимо на те саме місце не раз і не два, а приїжджаємо сюди і взимку, і навесні, і влітку. І взагалі, вихідний за вихідним проводимо тут. У цьому безперечно є плюс — ми вивчаємо місце з особливою ретельністю і можемо відкрити чимало цікавих фактів, але є і мінус — ми вибиваємо рибу і не даємо їй тут поповнитися. А якщо риба сходить, наколюється на гачок, то вона стає більш обережною та хитрою. А якщо нам пощастило, і місце щодня поповнюється підходящою рибою, незабаром рибалка перетворюється на процес рибозаготівлі.
Немає вже духу змагальності, пошуку та «свіжого струменя», що однозначно не є добре. Рибалка стає машиною, він приходить на одне місце, ставить оптимальну приманку, тобто. ту, на яку він виловив тут більшість хвостів (щось на кшталт «чебурашка» 13,5 г + червоний твістер з перламутровим хвостиком і жовтими блискітками) і кидає в одну точку. Якщо рибалка опиниться на новому собі місці, яку приманку і снасть він застосує? Звичайно, ту, що приносила йому успіх на тій старій «точці». Не досягши успіху, він однозначно вирішить, що риби тут немає. А може, треба було просто забрати з ваги чебурашки якісь 4-5 грамів? Але це питання навряд чи спаде рибалці на думку.
Двигун рибальського прогресу — безкльов'я. Саме під час безкльвів на наших улюблених місцях ми починаємо експериментувати, вигадувати щось нове, вносити корективи в нашу снасть, приманки, а може навіть у місце лову! Це вже оптимістичніша форма «консервативної хвороби», а можливо – і прояв креативних почав.
Такий рибалка, який осмислено намагається підібрати під певні умови якусь оптимальну приманку, є консервативним за своєю природою. Чому? Представник консервативного табору тим і відрізняється від представника креативного, що він намагається знайти ЄДИННО оптимальну приманку (снасть, техніку, тактику тощо) та використовувати її десь протягом усього життя.
Як і всі консерватори, я не люблю, коли риба не клює, але ця обставина змушує мене шукати нестандартні підходи до риби. Я роблю нові, іноді дуже несподівані приманки, можу поставити 5-грамову чебурашку там, де зазвичай ловлю на 40-грамову «голову», але при цьому, знайшовши і спіймавши на щось незвичайне рибу, починаю вважати, що знайшов вірний підхід, і наступного разу, коли потрапляю на відсутність клювання, застосовую в відсутність клювання, застосовую. Значить, моя «консервативна хвороба» часто може подолати прояв креативного початку. І в цьому є сенс. Все має бути в міру.
ПЛЮСИ І МІНУСИ КРЕАТИВНОГО МИСЛЕННЯ
Саме у креативному підході до риболовлі потрібно знати міру. У жодному разі не можна перетворювати рибалку на гонитву за всіма новинками рибальського світу.
У чому може виявитися креативний початок у рибалці? Це застосування нестандартних приманок (снастей, тактики, техніки тощо) для конкретних місць лову. Іноді такий прояв геть-чисто позбавлений здорового глузду – і в цьому, як не дивно, є певний сенс. Уявімо ситуацію. Ми знаходимося на березі міського ставка. Наша мета – нечисленна, солідно підвибита та запресована міськими рибалками щука. Ви думаєте, щука тут клюватиме на стандартні коливалки та вертушки? Так, буде, але вкрай рідко — якщо тільки під час божевільного жора при різкій зміні якихось атмосферних явищ (або за певних фаз Місяця), і то, якщо ми цю саму коливання їй просто під ніс покладемо. А якщо щука вкрай пасивна? Літо, спека, дитина, що купається, водорості — скільки щук ви ловили в таких умовах на коливалку в ставку, що знаходиться в межах міста? Швидше за все, жодної… А її можна зловити. Ви, напевно, уявляєте, скільки разів на день щука з подібного ставка змушена спостерігати численні рибальські обманки, до яких вже звикла. Вихід — спробувати спокусити її якоюсь нестандартною принадою. Я часто ловив таким чином на величезні яскраві стримери без навантаження. Це, звісно, окрема тема для розмови. До речі, такий мій стример занадто великий для хижаків, що населяють водойму, і він яскраво-зелений. Замість такого стримеру може виступити інша несподівана приманка, головне для нас – здивувати щуку чимось незвичайним, і вона схопить це, навіть якщо не голодна. Цікавість може позбавити як Варвару носа, а й щуку – життя. Це треба мати на увазі всім міським рибалкам.
Ви ніколи не замислювалися, чому найчастіше ловить новачок, який вперше потрапив на рибалку? Як діє новачок? Потрапляючи в компанію бувалих рибалок, він починає повторювати за технікою та тактикою досвідчених товаришів. Але часто техніка, скажімо, проводки (наприклад, воблера мінноу) відпрацьовується до автоматизму не на першій і не на другій риболовлі — це може піти і місяць, і два, а то й рік. У результаті проводка новачка може вийти нестандартною, можливо, схожою на рух видобутку в конкретному місці — і в результаті новачок у лідерах!
Креатив може знайти своє втілення і в місцях лову. Чи часто вам, наприклад, доводилося ловити судака на спіннер-бейт у прибережних водоростях? А мені доводилось. І на цьому можна навіть теорію збудувати – бувають часи, коли судак підходить прямо до водоростей і ловиться чи не як щука, котрої в пониззі нашого водосховища раз-два й усе.
Новий рух у спінінгу – лов на воблери-мінноу – заснований саме на нестандартній подачі приманки пасивній щуці. Я на практиці переконався, що грамотно поданий мінноу може творити чудеса, але абсолютно не ловити при рівномірній проводці. Тобто ловиш в одному місці твічингом — є клювання, ловиш рівномірно — залишаєшся з нулем. І це зовсім не фікція, це неодноразово підтверджено практикою.
Згадується одна рибалка. Спекотний липень звів нанівець усі спроби зловити хитрого жереха, що б'є. Уловистий у червні мис зібрав на собі десятка два спінінгістів, що ловлять, як і місяцем раніше, на кастмайстри, але ніхто навіть зацікавити не зміг жодного жереха, що б'є. Всі, напевно, так і залишилися б впевнені, що жерех не клює, якби не ваш покірний слуга, що стоїть у центрі рибалок. Мені вдалося того дня виловити чотири великі жерехи при тому, що інші, підкреслю, навіть клювання не бачили. А зробив я все просто – замість традиційного великого кастмастера поставив маленьку вертушку – мепсівську «одиничку». Занадто просто? А навіщо ускладнювати?
Ще один приклад – це верто-воблер. В основі – знову ж таки креатив, нестандартність.
У моїй практиці було багато таких випадків прояву креативу – деякі спроби закінчувалися успішно, а деякі ні, але пошуки не повинні закінчуватись. І знову-таки, якщо знайдену нестандартну приманку або техніку лову ми починаємо зосереджено і цілеспрямовано застосовувати скрізь і завжди – це вже прояв нашої «консервативної хвороби».
ОТЖЕ, ЩО А КРАЩЕ?
Що краще – бути однозначним представником консервативного чи креативного руху – спірне питання, і ви це зрозуміли під час моєї розповіді. Кожен вирішує сам. Важливим є грамотний, осмислений підхід, але мислити треба намагатися більш глобально, широко, охоплюючи найнесподіваніші сторони питання.
Особисто я для себе давно вирішив поєднувати помірно-креативний підхід з помірно-консервативним продовженням справи, початок якої дав цей креатив.
