Фото: Яншевського Андрія.
Мене завжди приваблювали нестандартні місця для риболовлі. І одного разу я відкрив для себе особливий тип водойм, де виявилася дуже цікава рибалка, а рибалок-конкурентів тут взагалі немає.
…Прогинаючись під вагою рюкзака, я просувався до свого секретного щучого ставка. Що помилився з вибором водойми — стало зрозуміло лише через дві з половиною години.
Логічно було б у такій ситуації засмутитися і розвернутися у зворотний шлях, але я звернув увагу на струмок, що втікає в ставок.
Ряски не було, проте глибина становила всього сантиметрів 30, а ширина – місцями всього вдвічі більше… У таких струмках я ніколи раніше не ловив, але зараз вирішив спробувати.
Перша рибалка тут порадувала різноманітністю і видового складу трофеїв, і умов лову. Різні водоспади, приямки, перекати та інші чудові місця чергувалися один з одним. На окремих ділянках струмок розширювався до метра-двох, утворюючи ділянки із зворотним перебігом. Тут повно ямочок, корчів, коренів та різного сміття — тобто укриттів для риби достатньо.
Приймання
Відомо, що найбільша риба на малих водоймах тримається приямків.
Один із них виявився сильно закоряженим. Тому ставлю мілководний «мінноу» і веду його коротенькими ривочками, боячись увігнати гострі гачки в коряжину.
Після чергового ривочка відчуваю опір та витягаю якусь сріблясту рибку грамів на триста. Подумав, було, що то голавлик, але після ретельного огляду визнав ялинця.
Таких величезних риб цієї породи мені ще не доводилося ловити!
Прив'язую до волосіні вертушку-нульовку. Заглиблюю в півводи та веду хвилеподібною проводкою, намагаючись обходити коряжки. Якоїсь миті ніби стріли у воді засяяли і пішли стусани в приманку. Це ялинки зграєю навалилися на блешню і не дають їй проходу!
Єльці тут справді королівські — по 200-300 грамів.
ОМУТКИ І МЕЛЯКИ
Такий початок мене надихнув, і дрібні неприємності у вигляді численних комарів і павутин якось забули. За якийсь час я вийшов на чергове цікаве місце. Струмок розширювався метрів до семи, утворюючи вир із зворотним перебігом. Дна тут не видно – це вже саме собою цікаво.
Спочатку поставив вертушку. Провів уздовж одного, потім уздовж іншого бережка безрезультатно. Наскільки глибоким був вир — вертушка «сказати» не могла, і я поставив мікроджиг.
На найменший двійничок одягнув дюймовий твістерок, а попереду, прямо на плетінці, защемив вантаж розміром у дві сірникові головки. Закинув на вихід з ямки, на мілину, і тихенько стягнув углиб. Клювання помітив по плетінці, що смикнулася вбік. Невидима риба схопила твістер і спробувала піти під коряжку на протилежному березі.
Рибою виявилася не «олівцева» щучка, як я припускав, а повноважна 300-грамова плотва!
Потім за кілька закидів приманку схопила монстроподібна уклейка. Я підвів твістер упритул до свого берега і хотів його витягнути, щоб знову закинути, як з глибини метнулася риба і зухвало атакувала.
Далі струмок тягнувся вузькою смужкою по лузі, в одному місці розсікаючись на два потоки. Я вирішив піти лівим і не прогадав. У самому центрі галявини потічок розширювався в солідну калюжку. Навіть здалеку було видно, що там стоїть риба: серед трави, що стирчить з води, хлюпалися уклейки і великі сорожки. Проте провести тут твістер було неможливо.
Я поставив вертушку № 00 і провів кілька разів прямо через скупчення рибок. Уклейки тут же зграйкою спрямувалися за блешнею. Пройшовши кілька метрів за приманкою, вони ніби по команді на неї кинулися. Найшвидша і найдрібніша причепилася щокою за трійник. Але розмір трофею не засмутив. Такий візуальний лов дуже радував.
Греблі поводилися стриманіше, і на вертушку жодна з них не реагувала. Лише раз одна сорога переслідувала червоно-білий воблер, але на атаку не наважилася.
ПЕРЕКАТ
Чим вище я піднімався — тим дрібнішим ставав струмок. В одному місці він звужувався, утворюючи перекочування.
На перекатах ловити воблером складно. Не кожен добре тримає течію, багато воблерів завалюються набік, а користі від них мало. Крім цього, течія в таких місцях неоднорідна, і принада необхідна стабільна, щоб працювала по всій довжині проводки. Словом, знову заміну вертушці не знайти.
…Покльовка пішла прямо з середини перекату. Була вона така люта, що я сподівався вже побачити на гачку щучку, але замість неї витяг великого ялинця. Ці хижаки поводилися на перекаті сміливо. За вертушкою йшли гуртом. Перші кілька метрів проводки просто йшли за блешнею і лише на її результаті вирішувалися атакувати.
Поведінка зграї ялин на перекаті і на приямці сильно розрізнялася: якщо в приямках ялинки слідували суворої субординації і дрібні чекали, поки награється великий ватажок, то тут на блешню нападали скопом. Заходячи збоку приманки, вони били на випередження до пелюстки або в червону бусинку на осі вертушки.
МІСЦЕВА НІАГАРА
Наступної вилазки я пішов лівим рукавом струмка до самого гирла. Дорогою до ставка довелося обловити три водоспади. Вони виявилися винятковими місцями для спінінгового лову. Перепад рівня становив близько півметра.
Але яку тут вибрати приманку та як її подати? Спочатку це питання викликало деякі труднощі.
Зрештою зробив вибір на користь мікроджигу: став вище «водоспаду» на пару метрів і опустив приманку прямо в потік, який відразу підхопив і придавив її до самого дна. Варто було підняти приманку від дна кінчиком спінінга, як її знову підхопила течія і вивела під крутий берег, туди, де стирчало коріння. І тут відбулося клювання 700-грамової щуки — у такому маленькому струмку вона сприймалася просто гігантом!
Під наступним «водоспадом» на мікроджиг попалися дві плітки.
В інші приїзди на цей потічок риболовлю я починав саме з «водоспадиків». Саме тут найчастіше стояла щука, причому часом траплялися значні трофеї — до 1,5–2 кг.
Певні складнощі виникли із вибором приманки. Коли місцева риба звикла до твістерів на легкій голівці, то довелося шукати нові варіанти. Кілька щучих клювань були на поппер, який я «доплюхував» до самого «водоспаду». Особливо запам'яталася хватка щуки вагою 1,2 кг, коли та, вийшовши з глибини, під час клювання вилетіла прямо на злив, немов лосось, що піднімається по порогах північних річок.
Були клювання і на воблери, які не завалювалися на бік під час проводки сильним струменем. Особливо добре виходило у мене із «раттлінами». Але для лову плотви, уклейки або ялинця приманки краще за легкий мікроджиг тут, звичайно, не придумати.
ПІД НАВИСАЮЧИМ КУЩНИКОМ І У КОРЯЖНИКУ
Місцями струмочок проходив через такі коряжисті ділянки, що навіть серце завмирало побачивши все це. Кращий годинник для лову тут у літню пору, зрозуміло, ранній ранок і пізній вечір, вдень же хижаки частіше стоять серед корчів у повній апатії. Однак часом трапляється зацікавити й такого пасивного хижака.
Хижа риба, незалежно від настрою, дуже цікава. Якщо десь поблизу щось станеться, то це одразу приверне її увагу. На цьому факторі і варто грати спінінгісту.
Бувають такі періоди, коли хижак налаштований цілком агресивно. Варто йому підкинути під ніс хоч іржавий цвях — слід блискавична атака.
Переді мною стояло завдання, як виманити хижака, що стоїть у цих завалах? Потрапляючи у воду, приманка видає звук. То голосний, то тихий, то глухий, то дуже дзвінкий. Як реагує риба на це приводнення?
Якщо ми потрапили приманкою в гущавину малька, то він одразу сахається в сторони. Якщо потрапили приманкою під ніс хижакові, то далі все може розвиватися за двома сценаріями: хижак або відразу атакує порушника спокою, або ж повністю його проігнорує, а то й сам злякається. Але сплеск від приводу цілком може залучити хижака, що стоїть за кілька метрів.
На сплеск відреагує не кожен хижак. Пасивний навіть носом не поведе. Такому хижакові приманку треба подавати просто під ніс. А як подати в такі нетрі вразливу приманку? Якщо над корчами або травою є хоча б 10-20 см вільної води, то приманки краще, ніж поппер або безлопатевий воблер, не придумати. Добре працюють і уокери.
На останній рибалці на струмку я впіймав щуку, що стоїть у самій гущавині трави. Вільного водного простору від поверхні до верхнього краю водної рослинності було буквально сантиметрів 5. Швидше за все, я пройшов би повз це місце, якби не помітив щуку, що стояла в траві: був видно її хвіст, що стирчить з пучка трави.
Я зробив пару проводок, але вони не вдалися через те, що поппер збирав водорості відразу після приводу. Тоді я закинув на чисте місце і повів приманку через водорості і щуку, що там стоїть. Якоїсь миті, коли приманка наблизилася до стоянки, щучий хвіст зник з поля зору. Через пару метрів проводки водорості під поппером буквально розкрилися і звідти вилетіла щука вже з поппером у зубах!
У якісь періоди щука, що стоїть на мілководних розливах струмка, більше схожих на калюжі, реагує на поппери і всі поверхневі приманки в принципі. Її видно, вона стоїть, може переслідувати свої, але якісних атак немає. У таких випадках найкраще з усіх поверхників у мене працював простий раппалівський уокер із пропелером на кінці. Саме їм мені вдавалося підняти пасивну щуку з водоростей та змусити її атакувати.
ІНШІ ДІЛЯНКИ
Більшість акваторії в стічних струмках мало цікава для спінінгіста. Води мало, і при закиданні потрібно максимально постаратися, щоб покласти свої не на правий або лівий берег, а у воду. Якоїсь миті це стало виходити, але здавалося безперспективним заняттям. По всій довжині проводки я спостерігав свій маленький хмар, але біля нього ніяких рухів не помічав. Та й що там могло бути — дно струмка видно було від берега до берега, і ознак риби не було.
Але якось і в цьому непримітному місці мені вдалося зловити, причому рибу, дуже нехарактерну для таких струмків.
Нічого особливо цікавого не було: рівна глибина, дрібна вода, побутове сміття у воді. Одним із елементів такого сміття було іржаве відро, повністю занурене у воду. Глибина в тому місці, де лежало відро, була трохи більша, ніж в окрузі, і я вирішив тут половити.
Апофеозом авантюри стало клювання на мікроджиг справжнісінького підліщика! Риба, очевидно, вийшла зі ставка і стала мешкати в гирловій зоні струмка.
Такий ось Діоген місцевого масштабу, що проміняв суспільство собі подібних і глибоку воду на іржаве відро.
