Весняний хід сороги на малій річці

Фото автора.

Ще у вихідні, ранком, сніг лежав на молодій траві. А сьогодні вже теплий вітер гне вершини берез, ворушить на луках жухлий чорнобиль, гладить обличчя. Ось вона, весна! Половина одинадцятого, а вже п'ятнадцять градусів із плюсом. На обід, дивишся, і до двадцяти підбереться. Все, час на рибалку!

На Рутку? Ех, який там був раніше хід весняної сороги! Кілограмові рибини гнули вудлища-донки, квівертипи фідерів. Але там треба точно потрапити на два-три дні ходи риби. Як правило, на спаді води. А який цієї весни спад води? Її, води взагалі не було, і немає.

Річки не те що в берегах, а немов у спекотне літо опали в рівні води. Волга місцями безсоромно оголилася, забіліла тілами піщаних мілководій. Люди ловлять у Кокшайську великого ляща на півметровій глибині. На фідер. Коли було таке? Втім, навесні це допустимо та природно. Риба виходить погрітися зі студених глибин на мілководдя, прогріті сонцем. А що буде далі?

Отже, на Рутку? Але їхати на один день за 95 км на приплив Волги якось нерентабельно, вибачте за канцелярську сухість та мову бізнесу. Крім того, поки немає інформації, чи йде сорога в гирлі річки чи ні? Почала підніматися? Це важливе питання.

На Рутці буває і так: якось приїхали ми з батьком у потужний розлив на цій річці. Ні, річкою її назвати мову не повертався. Це була потужна річка з запеклою водою, яка несла підмиті та вирвані дуби та ялинки.

До Бусного яру довелося брести місцями до пояса у воді. Штани від офіцерського хімзахисту Л-1 виявилися до речі. У ті часи забродники-вейдерси були рідкістю, тим паче у нас у глибинці. Трудний був шлях. А коли вийшли на місце, то були ще й неприємно вражені. Вся піщана коса з верболозом була зайнята рибалками.

Це місце славилося саме цією косою, навпроти якої височів яр, названий «Бушним». Коли та чому так назвали? Невідомо. Коса довга. Місця мало вистачити. Але цього разу все було зайняте. Як з'ясувалося, люди тут жили тижнями, чекаючи на весняний хід сороги-плоти. Хтось навіть – три тижні. І все марно. Ходу так і не було.

Довелося нам вирубувати сокирою сидки в густому верболозі. Нормально влаштувалися. Навіть затишно. Поки сиділи без жодного клювання, встигли приготувати картошку з тушонкою, трохи випити за приїзд. А там бачимо, що коса поступово порожніє.

Фото автора.

Почали їхати рибалки, так і не дочекавшись підйому сороги. Надвечір взагалі обезлюдніла коса. Одні ми тільки й залишилися, приходячи вже в зневіру через безкльов'я і теж, мабуть, майбутньої невдачі. Тиждень, не тиждень, але кілька днів нам тут ще кукувати, що без риболовлі буде сумно.

Але що ж це? Кивнула вершина вудлища-донки, брязнув дзвіночок. Покльовка! Є! Сорога не сорога, але плітка з долоню клюнула. Головне – взяла, можливо, перша зі зграї. Вже не пусті. А далі пішло…

Назад ми виходили, ледве пересуваючи ноги під важкими рюкзаками. І найкумедніше, назад йшли вже посуху. Уся вода пішла за ці три дні. І в цей час почався на Бусному ярі весняний хід сороги. Знали б ті рибалки, які чекали цього ходу на тижні, і поїхали додому буквально за години до його початку. І так буває.

То куди вирушити на рибалку в ці перші теплі дні? На один день, що я мав, на Рутку не було сенсу їхати. Тим більше – навмання. Гаразд, перевірю ближню нашу річку. Хоч і гірше стало на ній з рибою останніми роками, але навесні все можливе. Це час змін та руху.

Отже, зранку сідлаю свого «електроконя» і, пройшовши найнепевніший етап шляху, виїжджаю з міста на ґрунтовку, яка веде до річки. На луках голосять чибіси. Чути їхнє споконвічне питання: «чиї ви, чиї ви?». Їх, найімовірніше, не цікавить, чиїх я? І звідки? Птахів хвилює квартирне питання, оскільки шлюбний період і потрібне житло. Ну, гнізда. А я потенційний руйнівник житла та сімейного затишку. Раптом осяє мене по луках їхати, прямо? Хай не бояться, зі стежки не згорну.

Ось і мій улюблений піщаний бережок. Скільки я тут великої сороги переловив улітку на кукурудзу «Бондюель» у добрі для річки часи. Лещі теж траплялися. Карпи громили снасті. І на Волгу не треба було їхати за великою рибою.

Щось зробили з річкою. Люди всюди встигають: війни затівати, природу губити. Гаразд, не будемо про погане. Отже, середина квітня прийшло тепло. Усі умови дотримані. Справа за рибою. Закидаю фідер і одну вудку-донку по-старому з дзвіночком на вершинці. Незважаючи на простоту, функціональна снасть. Саме такими вудками ми тоді з батьком і «драли» сорогу на Бусному ярі. Наживка – черв'яки та опариш. До опариша ще й мотиля пристосував як замануху.

Але зранку холодно. Вночі морозило. І зараз вода під берегом у тонкій скоринці льоду. Чи не здається зима. І не клює. Загалом, це я й очікував.

Мало того, що мала наша річка збідніла рибою, то вона ще й примхливий характер має. Іноді так дивується, що поки розберешся, не один день пройде. Все ловив узимку на мотиля, поки одного разу не з'ясував, що плотва тут краще на хліб ловиться і тісто з часником. Причому в холод середини зими.

Ось і зараз дивує. Дев'ятої ранку вже, а жодної клювання. Втім, на Рутці, коли плітка не йде, теж, буває, не зловиш навесні ні рибки. Пізніше – будь ласка. І язи ловляться на горох і хліб, і лящ на черв'яка і манку. Це вже у травні і ближче до літа.

Ось і розігріло майже по-літньому. І вода вже потепліла цього пізнього ранку. Чомусь прийшла впевненість, що ось-ось клюне. Точно! Покльовка! Вершинку донки зігнуло, а дзвіночок навіть захлинувся, потрапивши у воду від різкого кивка вершини в річку. Хто на гачку? А-а, сорого! От тебе я і чекав.

Риба заклювала і на нашій малій річці. Але фідер чомусь явно поступався ефективності вудці-донці. У чому річ? Підгодовування в годівницях одне й те саме – Vabik Special Roach Black (Плотва Чорна). Втім, це можна пояснити.

Фото автора.

На малій річці така донка ефективніша, оскільки закидання завжди припадають точно в те саме місце. Довжина волосіні без змін, а течія стягує годівницю, як правило, на однакову дистанцію. Кормова пляма створюється швидше, ніж загодівельними годівницями фідера, і концентроване.

Рибалка на малій річці вдалася, хоча переважала невелика плотва. Але траплялися й цілком важкі рибини з червоними в золоту облямівку лукавими очима.