Мисливське господарство – це, передусім, управління мисливським господарством. Щоб зрозуміти, як відбувається це управління, та розповісти про це читачам журналу, головний редактор Михайло Кречмар (далі – М. К.) зустрівся з міністром природних ресурсів Пермського краю Дмитром Михайловичем Балановичем (далі – Д. Б.).
Д. Б.: Пермський край – регіон із традиційно дуже високим рівнем мисливської культури. І це не дивно. Загальна площа краю – 16 мільйонів гектарів, 12 мільйонів – лісовий фонд. Це унікальні ліси, чотири кліматичні зони, початок Уральських гір, понад 29 тисяч річок. Але при цьому якоїсь унікальності в галузі мисливських ресурсів ми не маємо. Основу становлять традиційні для північної зони види. Сьогодні на території краю зустрічаються сімдесят вісім мисливських видів: до сімдесяти колишніх ми додали ще вісім.
М. К.: Роль полювання в економіці будь-якого суб'єкта зазвичай дуже невелика, але полювання може грати й інші ролі, наприклад, бути соціально значущою. Є селища, які, якби не полювання, взагалі не існували б. Як ви оцінюєте роль полювання у сучасному соціальному житті Пермського краю?
Д. Б.: Історично склалося отже саме у Пермському краї полювання – соціально значуще явище. Ми з колегами з мисливського управління проаналізували та проінвентаризували всі наші території та дійшли висновку, що краю було б значно вигідніше мати більше закріплених мисливських угідь. Коли є користувач – це вкладення інвестицій у угіддя, і охорона, і відтворення. Це спричиняє появу професіоналів, які мають відповідну освіту. Вони забезпечуватимуть на території як хорошу матеріально-технічну базу господарств, так і найкращу кормову базу для тварин. Крім того, стане більше контролю та порядку. Від'їхавши від міста буквально на сто кілометрів, ми потрапляємо до тайги, де дорожньо-стежкова мережа дуже невелика.
Крім того, нам необхідно узгоджувати ведення мисливського господарства з лісокористуванням, тому що лісокористування в нашому регіоні – фактично п'ятий рядок у бюджеті краю. Відповідно, повинен дотримуватися баланс між лісокористувачами та мисливцями. Проекти освоєння лісів та мисливство повинні бути взаємопов'язані. Іноді, наприклад, виявляється, що існуючі глухарини струму не відображені в лісовпорядкуванні. Тому ми закликаємо наших охоткористувачів стежити за лісоустроєм, щоб ми могли робити ОЗП, охоронні зони. Також через Пермський край прокладається безліч нових автошляхів. Скажімо, закінчується будівництво траси М-12 — і ще при її проектуванні ми прописували в технічних умовах екодуки для міграції тварин, якими звірі могли б долати швидкісне шосе без загрози як життя людей, так і свого.
М. К.: А що відбувається у вас із мисливським туризмом?
Д. Б.: Це один із напрямків, які нам доручив розвивати губернатор. Ми опрацьовуємо економічні стимули, щоб мисливці інвестували саме в мисливський туризм. Зараз, наприклад, ми реалізуємо проект, аналогічний костромській фермі з розведення лосів. Ми відвідали один із заказників Костромської області, були і в Республіці Комі, де також проводяться такі роботи. Крім того, на півночі краю у нас велика популяція глухаря, а в Російській Федерації є території, де глухар затребуваний і люди хотіли б створити чи збільшити їхню популяцію. Тож і про глухарину ферму подумуємо. Хочемо створити крайову установу та займатися відтворенням глухаря, а далі реалізовувати її для розселення на інші території.
У нас є соціально та екологічно орієнтовані охоткористувачі, які вперше реалізували вольєрні господарства з оленями. В одному з них 78 голів чистої англійської крові. Крім того, ми займаємося відтворенням та нових мисливських видів для нашого краю. Наприклад, у сусідній Свердловській області досить велика населення козулі. А згідно з врахуванням, які ми почали робити три роки тому, наша стартова популяція налічувала сто голів. Сьогодні її чисельність у Пермському краї значно зросла, що дозволило включити їх у мисливські види.
М. К.: Як це сталося?
Д. Б.: Перш за все обмежили видобуток козулі, щоб популяція почала збільшуватися. У Пермському краї було 19 мисливських заказників – ми здійснили реорганізацію. Створили єдину дирекцію природних територій, що особливо охороняються, куди влилися ці заказники. Це така «територія спокою», де тварини почуваються комфортно та спокійно. Ми займаємося біотехнією, годуємо, охороняємо тварин, і далі вони поширюються у природному середовищі. Один із наших заказників знаходиться на кордоні зі Свердловською областю, і частина свердловської популяції косулі туди заходить. Ми вирішили спробувати цю частину популяції у себе в краї «притримати», а якщо вдасться, то й розмножити. Зараз проходимо необхідні процедури, щоб зробити видовий біологічний заказник саме для козулі. До речі, за результатами нинішнього зимового маршруту ми спостерігаємо збільшення популяції цього звіра.
На півночі краю свого часу було створено заказник для охорони популяції дикого північного оленя, він і називається – «Північний олень». Цей вид включений у 16 видів, що зникають на нашій території, а взагалі включений до Червоних книг трьох суб'єктів Російської Федерації: в Республіці Комі, в Кіровській області і в нас. На сьогоднішній день ми активно зайнялися його охороною та відтворенням. Були випадки браконьєрства, випадки загибелі тварин у автомобільних аваріях. Зараз ми прописуємо еколого-економічне обґрунтування створення національного парку федерального значення, в якому хочемо реалізувати цю програму, і взяли для себе досить високу планку.
М. К.: А скільки федеральних ОПТ на вашій території?
Д. Б.: У нас два заповідники: Басеги та Вішерський. Вішерський заповідник знаходиться на півночі. Там теж мешкає невелика населення північного оленя. Ще там бере джерело річка Вішера – унікальна річка, яку підживлюють джерела. У басейні Вішери велика популяція харіуса, лов якого обмежена аматорською рибалкою. Крім того, там єдине місце на захід від Уральських гір, де мешкає таймень.
Найближчим часом ми вирішили провести авіаційний облік оленя, щоб зрозуміти, який реальний стан популяції. Ми збираємося збільшити наш заказник більш ніж утричі, фактично, до 150–180 тисяч гектарів. Як ви розумієте, північні олені постійно мігрують, так що для забезпечення безпеки проживання потрібна більша територія.
М. К.: Я звернув увагу, що ви у темі дуже глибоко. Ви самі мисливець?
Д. Б.: Для мене полювання — це можливість побути на природі, послухати тишу, насолодитися тим, що оточує тебе. Велике задоволення – бачити тварин у їхньому природному середовищі.
Насамкінець Дмитро Михайлович додав: Я знаю ваш чудовий журнал. Не скажу, що маю можливість читати кожен випуск, але іноді вона випадає. Крім того, я люблю відвідувати різні суб'єкти Російської Федерації, вивчати їх з точки зору ситуації в мисливському світі і на природних територіях, що особливо охороняються. Коли я почав працювати в Пермському краї у 2020 році, перше, що я зробив – вивчив, яка тут ситуація як з мисливськими ресурсами, так і з ООПТ. Узагальнивши все це, ми випустили книгу. Це свого роду настільна книга-довідник, де докладно описані усі пермські мисливські господарства: де вони, які їх площі, що є, які можливості, яка мисливська інфраструктура. Ми навіть зробили невеликий розділ про пермську традиційну кухню.
М. К.: Дякую велике! Успіхів усім вам!
Всі статті номера: Російський мисливський журнал, червень 2025
