У вітчизняному мисливствознавстві цей «інтерес» ще й завжди був круто замішаний на сумлінності та прагненні до справедливості – наріжних каменів нашого менталітету. Адже людина за своєю природою корпоративна. Бо будь-яка «громада» ефективніша за «індивіда». Навіть якщо ти «інженер Гарін». Пам'ятаєте винахідника «гіперболойду» в Олексія Толстого? У тому числі й у задоволенні «інтересу».
Той, хто встав на цей шлях, якщо хочете, «інкорпорується» в цей «наукова школа» – тому, що це насамперед система. А вона коли ефективна, як відомо – «притягує». Особливо наочністю вже вирішених завдань. Іноді дуже непрості. Що й довела Главохота.
Система фундаментальних знань склеюється логікою взаємодії окремих частин цих знань. Де лише знання цих частин, без винятку, дозволяє розуміти, як працює вся система загалом. А прагнення це зрозуміти – захоплює. Навіть коли вся «фундаментальність» знань не дає швидкої відповіді і шепоче у вухо – так не буває! І закрадається сумнів – а може, я чогось не знаю? Все це – добрі вчителі, системність поглядів на мисливствознавство, сумніви та прагнення зрозуміти суть та еволюцію охоткористування – про професора Анатолія Петровича Калєдіна.
Вчені дуже різні. Є науки, де якщо ти не викопаєш сотню шурфів – не зрозумієш, що таке стратиграфічна колонка Страхова. Не «запореш», спочатку, якихось важливих деталей при виготовленні якогось мудрого самоловного «агрегата», не побудуєш «зимівлю» в тайзі і не проживеш там зиму або не знаєш послідовність зміни линного пера у качки – інакше кажучи, упустив якусь «окрему деталь» як «працює ця система». У мисливствознавстві саме так.
Анатолій Петрович як працює система знав. Він «викопав», «збудував», «вижив» і «знав усі послідовності». Тому й став професором Тимірязівської Академії, академіком Російської Академії Природних Наук, якого поважали та любили студенти та аспірант. І, навіть, як не особливо напружуючись, поміняти «крильчатку» помпи у «Вихря» – набір «хитрих» ключиків для цього «як», завжди був у довгій кишені його «балаківського» рюкзака. І, при цьому, не переставав дивуватися «співучості» простеньких пісенних оборотів підмосковної піночки-теньківки, в порівнянні з «укороченою» версією її алтайського підвиду.
Взагалі вміння розрізняти «діалекти» та «повадки» не тільки різної живності, а й численних «популяцій» російських мисливців та мисливознавців дається не відразу і не кожному. Анатолій Петрович умів. За це його любили. Господь нагородив його цим даром, цими «хитрими ключиками».
Але крім невгамовної тяги до пізнання, що дається Богом, все інше «досягається вправою». Чим він ніколи не зневажав. Втім, як і більшість «державотворчого народу», завдяки чому такою і стала, сформулювавши прислів'я-парадигму – «на Бога сподівайся, та сам не плошай». І обзавівшись «довгою кишенею» «інститутів», без яких, навряд чи зміг би проіснувати тисячу років. І, які, «історичний процес» відчував із завидною постійністю, викочуючи щоразу орди професійних «випробувачів».
Хтось обов'язково згадає названих Олександром Ш «друзів-союзників» – «армію» та «флот», хтось опричнину Івана Васильовича. Проте, безперечно, головним критерієм успішності державних «інститутів» є «оцінки» того самого, згаданого вище, «історичного процесу». Він головний і остаточний «випробувач» — зруйнована Троя, посипана сіллю земля на місці спаженого Карфагена або, за історичними мірками зовсім недавно, угоди Ялти і Потсдама, які зробили Росію-СРСР справжньою Великою державою.
Але «оцінки» виставляються й окремим, найважливішим «інститутам» у влаштуванні тієї державної піраміди, де лише міцна основа забезпечує її стійкість. А сама міцність ґрунтується на постійно відтворюваному «головному ресурсі» – народі та «спільній справі», що пов'язує основу піраміди з її вершиною. Однією з таких «спільних справ», що зберігають менталітет і душу народу, є мисливське господарство. Професор Каледін, безперечно, був не лише частиною цієї підстави, він був тим «сполучним», що робило його особливо міцним. Таким ми його пам'ятатимемо.
1991 року тисячолітній державі історія поставила чергове «незадоволення». «Вершина» піраміди вирішила, що може обійтися безпідставно, без тисячолітніх «інститутів», втішивши чужі, які виявилися «приманкою» в чужому капкані. Але «підстава» обов'язково повернеться до своїх століть випробуваним «інститутам». У тому числі і до «системного мисливського господарства», до чого невпинно і закликав Анатолій Петрович Калєдін.
