Одним з найбільш популярних напрямів туризму за кордоном вже не перший десяток років є так звана гонитва за натурою, що вислизає. На планеті залишається все менше місць, де природа первозданна, а перебування там людини не зарегламентовано табличками «По газонах не ходити». Росія в цьому сенсі – виняток, тут є малохожі або зовсім нехоже краї, і північні території Якутії якраз із цього списку. Інтерв'ю з Миколою Стручковим, який є власником компанії «Гуд Кадар» та головою однойменної кочової родової громади евенів, ми пропонуємо до уваги читачів журналу.
РОх: Микола Вікторович, завдяки статті Андрія Сторчилова у № 3 читачі нашого журналу дізналися про полювання на Орулганському хребті та про вашу компанію «Гуд Кадар», яка організує полювання на рекордних трофейних баранів. Розкажіть трохи про себе, як стали мисливцем.
Микола Стручков (далі – Н. С.): Народився я 5 червня 1970 р. у селі Батагай-Алита Верхоянського району Якутської АРСР. Був першою дитиною у сім'ї, а так нас двоє з молодшим братом. Мама викладала у початкових класах школи, а батько був майстром спорту з класичної боротьби та кандидатом у майстри спорту з вільної боротьби. Для мене виявилося головним те, що він був ще й затятим мисливцем. Полювання стало моєю пристрастю з дитинства: батько часто брав мене на весняне полювання на качок. Пам'ятаю, навіть якщо залишали вдома, я потай від дорослих пробирався до місця полювання і ховався далеко від скрадків. Рано чи пізно мене таки помічали, і я йшов до батька в скрадок. Він завжди мені допомагав, радив, навчав усім премудростям полювання. Починав я, як багато інших, з рогатки, за допомогою якої добирав поранених мисливцями качок. Потім юному стрільцю довірили пневматичну гвинтівку, і, натхненний такою довірою, я з нею просидів усю ніч – качок чатував.
