Коля Осокін був високий, молодий, міцний дитину двадцяти одного року, одразу після армії, відданий на навчання старому мисливцю Сергієву.
Загалом Сергій був старим лише за назвою, даною йому в Поповському держпромгоспі, а насправді всього вдвічі старше Осокіна. Щоправда, досить важка робота, горілка та поганий характер повністю виправдовували цю його характеристику. Учні не затримувалися. Він завантажував їх найважчою і не завжди потрібною роботою, привласнював собі більшу частину соболів, не давав полювати наодинці (що, загалом, завжди було заповітною метою кожного мисливця-початківця). У більшості учні не вміли, та й не хотіли відповідати Сергієву так, як він того, загалом, заслуговував, і Сергійович знаходив нахрап, задирався і, найчастіше, просто виживав під кінець сезону напарника з зимівлі, так що той залишав його з однією поняжкой і мінімумом харчів — аби тільки тільки. Соболя, здобуті спільною працею, при такому разі залишалися в Сергія, і той після повернення в селище не віддавав їх напарнику за жодних обставин, пояснюючи, що їх поїли миші або що сам учень залишився їх повинен за ту чи іншу невиконану роботу.
І прямо зараз наставав такий момент.
