Фото автора.
Риболовля – це не лише відпочинок душі та зарядка тіла енергією, а іноді й тяжкі враження. Почну з поганого, оскільки ранок рибалки видався саме таким. Давно я не був тут, у селищі Кокшайськ, що на березі Волги та Куйбишевського водосховища.
Напевно, – з того часу, коли неподалік від місця нашої сьогоднішньої риболовлі, на базі «Будівельник», стояла моя корпусна «Об-3», з якою я чимало половив на «кільцівку» великих лящів, язів, сазанів, судаків.
Продали базу, продав я човен, а мотор ще раніше вперли «добрі» люди з сейфа-сарайчика разом з баком і бензином, наметом, спасжилетами та іншим спорядженням. Пам'ятаєте, лихі 90-ті? Тоді це було.
Але, виявляється, тут усе продали. У кращому разі здали в оренду. Котеджі, будинки-будинки, халупи, палаци. Весь берег забудований. Нема де вийти до води. Всюди приватні території.
А зараз ще наші законотворці з Держдуми схвалили поправки до Земельного кодексу, за якими можна купувати землю біля води у другому поясі та орендувати у першому поясі водоохоронної зони, буквально за захисною смугою.
Значить, не буде проходу узбережжям взагалі. Приватники та орендарі, як пити дати, перекриють захисну смугу біля води та ще й у воду паркан простягнуть. Це вже раніше не було надзвичайною подією. А зараз – тим паче.
Отже, під'їхали ми з сином Дімкою на його «Логані» до якоїсь дикої неорганізованої автостоянки поряд із вагончиком, що згорів. Це єдине місце, звідки можна дістатися води, саме – до затону-протоці, що виходить на Волгу.
Якщо йти у зворотний бік, то прийдеш якраз до того місця, де була база з моїм човном. За цим затоном і виходили моторки на велику воду з баз «Будівельник» та «Вітрило». Тепер тільки тут можна було закинути снасті.
Втім, знакові місця були суцільно зайняті рибалками з ночі п'ятниці і, очевидно, на всі вихідні. Принаймні, ми так вирішили і понуро поплелися вглиб затоки, де і течія слабка, і від Волги далеко. На улов, за словами сина, навряд чи можна було розраховувати. А я взагалі тут ніколи не ловив, проходячи човном повз, до Волги.
Перші закиди принесли лише окушків, йоржів, невеликих сорожок. Хоча один сильний удар залишив мою донку без оснастки. Підозрюю в розбої щуку, яка, ймовірно, і зрізала повідець з сорожкою, що попалася. Але великої «білої» риби не було. Поки що…
Утім, у Дімки на сало взяла непогана сорога. Раніше ніколи б не подумав, що плотва може клюнути на сало з часником. Але щось змінюється у цьому світі. І риба починає клювати на класичну «закуску» рибалок.
Фото автора.
Очевидно, далися взнаки лихі пікніки на березі, коли у воду летіли не тільки порожні пляшки і рибалки, що розпалилися, а й їхня закуска опинялася у воді. Так, мабуть, і звикли риби до пікантних закусок та заїдків.
Загалом, «тверські» годівниці-оснастки, на гачках яких були кубики сала з часником, приносили тут тільки плітку, та й то не часто. Димка час від часу піднімався з коси на берег і поглядав на той шматок піщаного пляжу, де ми мали намір закинути снасті рано-вранці.
І, о диво!.. На обід берег там спорожнів. Усі поїхали. Чи не клювало? Як з'ясувалося, – так. Погано клювало. На тому місці нашим сусідом виявився єдиний рибалка, що залишився, з маленьким синочком. Напевно, не хотів позбавляти дитину відпочинку біля води у вихідний день.
Впіймав він на фідер небагато. Наживкою служили черв'яки та опариші. Новина оптимізму не вселяла. Але якщо вже перебралися сюди з купою спорядження, то подітися нікуди. Не бігати ж туди-сюди?
І ось – перші закидання у волзьку протоку. Снасті у нас донні, звісно. Все ж таки – течія і досить сильна. Напирає вода з гирла лісової річки.
Он вона, річка Велика Кокшага, ліворуч. Звідти й тягне струмінь. У мене снасті ті ще, простіше нікуди: саморобні фідери-донки, коротуха, і один фірмовий фідер medium з тестом 60-90-120 г, довжиною 3,9 м.
Оскільки знаю про успіхи сина з його наживкою, то взяв у нього трохи сала з часником, заради експерименту. Сам я, консерватор, ловив тут завжди на черв'яка і опариша, як усі волгарі та прийшли рибалки.
У Дімки снасті потужні: незламні донки-«крокодили» з тестом 100-250 г, оснащені важкими «тверськими» годівницями з парою повідків із плетінки, довжиною не більше 5 см. Смішна снасть, на перший погляд? Риба ж боятиметься. Все вийшло навпаки.
Першого підліщика спіймав я на фірмовий фідер і сало з часником. А потім почалося…
У Дімки… Раз у раз його донки-«крокодили» струшувалися від ривків сильної риби. Це брали лящі. Риба йшла по протоці на досить великому віддаленні від берега і явно не боялася коротких повідців «тверської» оснастки, а, швидше, її приваблювали кубики сала прямо біля струменя підгодовування.
Фото автора.
Здається, на сильній течії підгодовування з годівниці мого фідера розпорошувалося, не привертаючи рибу до гачка на довгому повідку патерностера. Принаймні, у мене клювало рідше. І підліщики були меншими за розміром. Але риболовля нас захопила.
Наш активний лов привернув увагу сусіда. Розговорилися. З'ясувалося, що рибалки, що виїхали, ловили на черв'яка і опариша. Риба брала мляво. Тому й поїхали рибалки.
Микола попросив у нас сала. Поділилися, звісно. Почалася рибалка і в сусіда на радість його синочку, який раз у раз заливався захопленим сміхом побачивши чергового підліщика, якого тягнув його батько.
Фото автора.
Все б добре, але настрій зіпсував вухар на моторці, що буквально пройшов по наших снастях і відірвав у сина оснастку. Є й такі на Волзі.
