Назад у СРСР. Астраханські землі скоро змінять колір на карті Росії

Російські вчені почали відкрито бити на сполох через опустелювання земель в Астраханській області.

Фахівці навели сумні і часом жахливі цифри щодо ситуації з урожайними ґрунтами регіону. За оцінками вчених, в Астраханській області лише зараз деградують близько 1,3 млн га територій, ще понад 2 млн га (15–17% від загальної площі) перебувають у зоні екологічного ризику. Що це означає у майбутньому?

Найближчими роками через висихання водойм і загибель рослинного покриву область перетвориться на піщану і нежиттєздатну ойкумену, де буде неможливо зводити сільськогосподарські культури. І не лише. На території вже давно починає зникати флора та фауна, що через кілька років перетворить колись родючі ґрунти на піщані савани. Звичайно, не такі як на африканському континенті, але давати врожаї такі землі вже точно не будуть здатні, там не виживуть навіть дерева та трави.

Щороку території Астраханської області стрімко порожніють, загалом по 5% від усіх земель, що залишилися. А протягом останніх 20 років частка таких територій збільшилася приблизно на 30%. І цей процес не зупиняється, південний регіон перетворюється на велику пісочницю. Особливо помітні зміни ландшафту в Нариманівському районі, де місцеві жителі давно б'ють тривоги, там зникаю з лиця Землі цілі селища, які піщані бурі наполегливо засинають дедалі більше року. Спершу пересихають водойми та річки, а після зникнення риби та тварин через відмирання фауни та флори територія стає практично непридатною і для проживання людини.

Чому так відбувається? Вчені одностайні в думках, що головною причиною є абсолютно безконтрольний випас сільськогосподарських тварин з боку фермерських господарств (за підрахунками фахівців, лише 3% із тисячі власників тваринницьких господарств Астраханської області займаються питанням відновлення пасовищ після випасів), а також посуху, що постійно частішає, яка стає для регіону кліматичною нормою.

Російські вчені також опублікували наукову монографію з проблеми опустелювання в Астраханській області, однак зсуву щодо вирішення проблеми з боку влади поки що немає. Хто взагалі із чиновників нині читає наукові монографії? Хто контактує на щоденній основі із науковими інститутами, які бачили проблему ще на стадії її зародження?

Очевидно, що розрив між цими двома структурами подібний до безодні, хоча саме вчені мають бути постійною рушійною силою будь-якого соціального процесу, а не партії та нескінченні збори чиновників, де самих учених часом просто й немає. А навіть якщо вони і є, їхній голос подібний до голосу волаючого в пустелі, адже на вирішення будь-якої проблеми, навіть на ранній стадії, поки вона не переросла в катастрофу, потрібні гроші — найболючіше для чиновницького апарату місце. Коли ж згодом та чи інша ситуація починає наростати як снігова куля, грошей уже потрібно набагато більше, що стає часом і зовсім нерозв'язним завданням для влади.

І саме вчені пропонують заходи у будь-якій ситуації, навіть коли вона запущена чи взагалі переросла у регіональну чи федеральну катастрофу. А власне хто ще й що може запропонувати в подібних ситуаціях, як не люди, які десятиліттями вивчають природні процеси та вплив на них людської діяльності? Зокрема, серед заходів протидії деградації ґрунту пропонуються організація мережі тестових полігонів, які дозволять вести спостереження за процесами, збільшення масштабів висаджування посухостійких рослин, що сприяють закріпленню піску.

Також не можна буде вирішити проблему докорінно без суворого посилення контролю за випасом худоби з боку влади. Потрібна чітка та продумана схема випасу стад овець та інших копитних тварин на території регіону. Крім того, необхідно ввести тотальний контроль над забороною випасу тварин на одному місці тривалий час, оскільки стада під нуль знищують рослинність пасовищ, після якого флора банально не має часу на відновлення покриву. Землі перетворюються на савани, а стада переходять на нові території, де історія повторюється наново.

За підрахунками вчених, в Астраханській області 36% території, без урахування заплави та дельти, займають пасовища. І зараз, за офіційними даними, на них припадає випасання 1–2 голів на гектар землі. Тобто, за словами фахівців, існує перевищення нормативу у 2–4 рази. Не дивно, що землі просто перетворюються на пустелі.

Проблема випасу тварин часто полягає в тому, що фермери орендують землі для харчування стада, тобто вони не перебувають у приватній власності, тому ніхто не шкодує такі території, адже коли пасовища перетворюються на неживі землі, орендар просто змінює зону випасу, а за землю, що зникла, ніхто толком і не відповідає.

Крім людського чинника, існують і природні катаклізми. Посуха, що ставиться постійною частиною клімату Астраханської області, виявляє себе як запорошених бур, які знищують природне запилення рослин – гинуть насіння. Плюс до цього – скорочення необхідної кількості опадів.

Є ще одна причина, задоволена вагома. Дикі тварини та комахи. Саранча виїдає рослинність часом так, що після її нашестя на території складно дивитися без грудки в горлі. Астраханська область межує з Калмикією, звідки, власне, і приходять полчища цих комах.

А з диких тварин проблему завдають стада сайгаків, яких у Калмикії налічується близько 60 тисяч голів, і які давно стали справжнім головним болем Казахстану. Ці копитні можуть за короткий час перетворити родючі території на мляві пустелі, поїдаючи і витоптуючи на своєму шляху рослинність подібно до тієї ж сарани.

Фото: Pixabay

Що ж робити з усіма цими явищами, окрім найсуворішого контролю за випасом худоби? Можна, наприклад, звернутися до досвіду радянських колег, які раніше стикалися з тими самими складнощами. Йдеться якраз про вищезгаданий спосіб збільшення масштабів висадки посухостійких рослин, що сприяють закріпленню піску. Ці методи давали дієвий ефект, про який чи забули, чи вважають, що він перестав бути робітником, а швидше за все про це, крім вченої спільноти, ніхто й не згадує. А дарма.

Відповідно до методів радянських фахівців, на території країни було сформовано 2,5 млн. га лісових захисних смуг. У тому врожаї, який досі отримують аграрії, приблизно 25% забезпечують саме лісосмуги, які покращують мікроклімат, ґрунтову родючість та запобігають ерозії. Однак дерева, висаджені в середині і другій половині минулого століття, вже не можуть справлятися з покладеним на них завданням, частина з них просто відмерла, частина втратила первісну міць і силу, інша частина була знищена природними пожежами, фауну необхідно відновлювати, оновлювати, але нічого з цього не було зроблено в пострадянський період.

Вчені відзначають, що без належної уваги з боку людини лісосмуги швидко випадають, необхідний постійний догляд — наполягання насаджень та ліквідація сухостою. На даний момент російські вчені розробляє методику посадки, займається генетично і генно-молекулярному рівні виведенням деревно-чагарникових порід, адаптованих до умов кожного регіону країни. Зокрема, для Астраханської області чудово для поставлених завдань підходить чагарник джузгун – він не боїться піску, а також сприяє закріпленню в міжряддях трав'янистого покриву. Серед інших корисних рослин чудово підійдуть саксаул і тамариски, а також ряд деяких інших різновидів, зазначає «МК у Волгограді».

Джузгун. Фото: ru.wikipedia.org

Крім цих заходів необхідно розвивати в регіоні поливні водогіни, які існували за радянських часів, але практично зникли з часом і через відсутність контролю з боку людини. Не варто забувати, що в СРСР саме Астраханська область, а не Краснодарський край годувала овочами та фруктами майже всю країну. Нині таке навіть уявити неможливо.

Вчені додають, що в регіоні також потрібно розвивати посадку плодових дерев, адже фруктові сади мають здатність навіть із складних піщаних ґрунтів витягувати максимум для врожаю, якщо грунт садів доглядатимуть фахівці.

Іншими способами відновити край є обов'язкове чищення Волги, її приток, і взагалі всіх живих водойм, що поки що залишилися на території Астраханської області.