Валерій Митрофанович — один із небагатьох, якщо не єдиний мисливець Росії, який і сьогодні активно полює у свої 90 років. На його дитячі роки випали всі тяготи та жахи Великої вітчизняної війни. Все дитинство та юність Валерія Митрофановича пройшли у військовому середовищі. Його папа Митрофан Федорович закінчив Військово-інженерну академію імені Куйбишева у 1941 р. і був відправлений на роботу до філії академії у місті Архангельськ.
У 1942 році після наполегливих прохань він потрапив у діючу армію на фронт із двома кубиками на петлицях (звання лейтенанта). А закінчив він війну у званні підполковника і був призначений одним із керівників інженерно-фортифікаційного відділення Академії генерального штабу Війська польського.
У семирічному віці Валерій Митрофанович насилу зміг вибратися разом з мамою та братом із палаючого як смолоскип Архангельська — міста-порта, що приймає вантажі по лендлізу, і який з цієї причини німці вирішили стерти з лиця землі. З 1942 року і до кінця війни вже в Москві на плечі пацана впали тяжкі турботи. Батько на фронті, мама – дільничний дитячий лікар, який майже не буває вдома. Прийшовши зі школи, треба було наколоти дров, витопити пекти буржуйку, натягнути в будинок води, відвести в ясла і потім забрати назад малолітнього братика. Нагодувати його.
А ще треба було вчитися в школі і ганяти у футбол по снігу на тріскучому морозі – повальне захоплення московських дітлахів тієї пори. Все це не могло не загартувати характер. І немає нічого дивного в тому, що в 20 років він став чемпіоном міста Москви і майстром спорту СРСР із боротьби самбо. Вибір професії теж був очевидним — інженер-будівельник. У 1957 році він закінчив Московський інженерно-будівельний інститут імені Куйбишева.
За свою кар'єру він тричі ставав Лауреатом державної премії. Військове середовище далося взнаки і в професійній діяльності. Вже відомим архітектором, Валерій Митрофанович присвятив більшу частину своєї творчої енергії створенню великих об'єктів, що забезпечують обороноздатність нашої країни. Саме це дало привід генерал-полковнику Л.В. Шумилову зробити дарчий напис на книзі «Адмірали та генерали головного командування ВМФ»
З 1954 року вже понад 70 років Валерій Митрофанович пристрасний мисливець. 40 років він присвятив виключно полюванню з лягавим. У нього в будинку завжди були ірландські сеттери, добре поставлені в пошуку, дипломовані собаки, в яких він душі не чув. Потім з кінця 90-х він захопився трофейним полюванням. За його плечима велика африканська п'ятірка, яку він здобув одним із перших у Росії, 18 африканських сафарі, поїздки за трофеями до Австралії, Нової Зеландії, Аргентини, Франції, Іспанії, Шотландії та інших країн.
Він продовжує активно працювати, є вже понад 40 років директором найбільшого проектного інституту Росії. Він — автор проекту міста Набережні Човни, автор 15 знакових висотних будівель міста Москви, автор забудови таких великих житлових районів столиці як «Ходинське поле», «Царицино-Бірюльово», забудови міст Єкатеринбурга, Північноморська, Нижнього Тагілу, російського острова. Усього і не перелічиш. Сьогодні він академік архітектури, професор, заслужений російський будівельник.
Источник: ohotniki.ru
