Фото автора.
Вміли наші предки слов'яни давати гарні та точні імена пір року. Жили в ладі з природою, відчували її і знали. І давнє язичництво недаремно під руку йде з православною вірою. Але минули століття і назви, прикмети втратили точність і відповідність до погоди та пори року.
Якщо квітню цієї весни ще можна дати назву «березень», оскільки березовий сік рухається в білотілих стовбурах, то «снігогон» вже не підходить. Не було снігу цієї зими. І не вливається він талою водою у весняну річку. У берегах уже річка. Не було підйому води та традиційної повені, принаймні, в наших місцях.
Весняний кліщ
Попереджав мене старший син, що вже мав зустріч із цими небезпечними кровососами, причому в березні. Якось не вірилося. Рано для кліщів. Якось стереотипом стала свіжа весняна трава як основна умова для засідок кліщів. А яка трава в березні та й на початку квітня?
Наприкінці березня вирішив я перевірити, як живе наша ближня річка, де я мав намір половити минь по відкритій воді і дочекатися «білої» риби – сороги та підліщиків. Вранці зробив пробний виїзд на своєму Green City E-Alfa. Старий уже, з 2019 року. Можливо, батарея не тримає, особливо по ранковому холодку. Нічого, доки щастить. Зарядив про всяк випадок у теплі, поставивши великий у хол.
Попереду простір лук. Теплий вітер гладить обличчя, як у квітні чи навіть у травні. Дивна весна. І дорога суха. Ось і канава. Колись вирили їх для осушення лук під ріллю. Треба ж вода прозора і низька, як восени. Вирішив пройтися берегом, подивитися, чи є риба? Трава на берегах тьмяна. Молода тільки-но пробивається.
Але про всяк випадок все ж таки вирішив натягнути шкарпетки на штани. І ледве зупинився, буквально на секунди, як з цієї жовтої трави, що лежала на землі, раптом вистрибнув кліщ і почав бадьоро підійматися по носку вгору. «Іди сюди, паршивець», – давлю мерзенну комаху пальцями. Але кліщ міцний, одягнений у бронежилет, боєць. Чи не давиться. Просто кидаю його у воду. На майбутнє планую одягатися, як належить у розпал кліщового сезону. Та й спрей не завадить від комарів та кліщів.
Зупинився біля річки. Якби не дерева у нирках та перших листочках, то за рівнем води можна було б подумати, що літо у розпалі. Дивна весна…
Голавлик та сорочки-червоноокі
Сьогодні до річки виїжджаємо з молодшим сином – Іваном, як і належить у російських казках. Як у казках, молодший теж далеко не дурень. Освоює хорошу чоловічу професію, інший автомобіль придбав. На ньому і їдемо до річки. Так, води мало. Річка у берегах. Але добре. Будемо перевіряти, чим дихає наша річка-невеличка цієї весни, як живе?
Ось і перший закид. У годівницях – «салапінська каша» з додаванням підгодовування «Дунаєв. Лещ». Лещ не лящ, але хтось клюнув майже відразу після закидання. Протягом опір риби було завзятим. Судячи з різких ривків, на гачку не підліщик або плотва. Ага, спалахнув живим сріблом бік риби з яскраво-червоними плавцями. Та це голавлик! Невеликий, звичайно, Але й річка – Кокшага-два кроки, як іноді називають. Незважаючи на розміри, чинив опір голавлик до останнього.
Фото автора.
А потім і окунь клюнув. Теж не найменший. Траплялася і плотва. Та, що менше, піде на «різання» для миня.
Фото автора.
Жаль, йорж чомусь не клює тут, у річкових ямках. Аж надто любить нічний хижак колючого та сопливого… Але від сорожки теж не відмовиться, якщо тут водиться. Місце це для нас нове. От і перевіримо.
Фото автора.
Вирішили скоротати цю ніч біля річки. Погода дозволяє. Тихо, не холодно. Хоча вночі мінус обіцяють. Нам не звикати, біля вогнища ночувати. Аби дзвіночок та фідерний бубонець брязнули раз-другий за ніч. Втім, закидушки скасовуються. Аж надто береги дрімучі, в кущах шипшини та траві. Ліску не розкласти. Будемо з фідерами миня чатувати.
Ніч на малій річці
Денний улов, звісно, скромний. Збідніла наша ближня річка рибою. І все почалося чи то з літнього замору, чи то з отруєння води добривами, які недбало зберігаються недалеко від річки. Ці напівдикі радгоспи та колгоспи або розвалилися та не контролюють свої запаси добрив, або куплені приватниками, яким на екологію… Ну, ви знаєте. Аби дохід у них був.
Та й наші природоохоронні органи так і не відповіли на запитання, що сталося з річкою. Тільки натискали на рибалок рибоохорону, яку тут ніколи не бачили, а цієї зими раптом почали кататися на снігоходах нашою річкою-грязнушкою і відчайдушно штрафувати рибалок-аматорів за одну-дві зайві жерлиці. А їх у нашому регіоні і так можна ставити тільки п'ять штук, на відміну від інших російських місць.
Очевидно, рибалки-любителі винні у тому, що риби не стало. А те, що в річку зливається всяка погань нижче греблі, то це природоохоронці та рибінспекція як би не помічають. А місце це так і називається – «труба». Тут завжди стоїть пара і сморід. У люті морози вода тут не замерзає. І не з однієї міської труби йдуть у річку міські стоки.
Відстійники очисних споруд теж часто переповнюються. Не дарма риба нижче залізничного мосту має специфічний запах. Зрозуміло, не фіалками пахне… А в усьому рибалки-любителі винні. Так і випливає з деяких заяв Росриболовства та положень нових правил.
Фото автора.
Але повернемося до наших минь. Справа надвечір. Кліпуємо волосінь на фідерах так, щоб уночі в темряві не перекинути грузило з повідцями на інший берег, а потрапити на брівку поряд з ямою. Насаджуємо «різання» із сорожки та черв'яків з добавкою шматочків свіжої тюльки. Іноді минь обирає цей «бутерброд». Перевірено.
Потріскує багаття-нодья, пашить жаром, наливається малиновим світлом. Так і буде всю ніч пихкати і гріти смачним жаром. Дрова – сухий дубняк-плавець. Принесло колоди колись великою водою і поклало на береги. А в розпалювання і чайку закип'ятити піде сухий верболоз. Цілком його в кущах.
У прозорій висоті ночі, що прийшла, повис яскравий півмісяць. Шкода, не повний місяць. Аж надто чарівні ночі в повний Місяць, що горить у небі і біжить срібною доріжкою по чорній воді. Під гукання пугача і регіт неясити.
Але що ж це? Адже брязкає фідерний бубонець. У світлі ліхтаря видно і розгойдування квієртипу. Плавна така, без різких ривків. Це почерк миня. Всю ніч може так брязкати, якщо рибалка вже прийняв на груди неміряно і спить біля багаття. До ранку й чекатиме рибалка. Минь – риба нудна, бере надійно, без вишукувань, до самої ж… заковтує. Ну, рибалки так кажуть. З пісні слів не викинеш.
Фото автора.
Є! Сидить налимчик на гачку фідера. Перше сьогодні. Далі піде. Так завжди думається після затримання першої риби, особливо якщо відразу. А потім… Потім буває по-різному. Так і цієї ночі. На двох зловили із сином трьох минь.
Збідніла річка, якщо згадати нічні рибалки лише років п'ять-шість тому. Рибалки-любителі винні…
Источник: ohotniki.ru
