Фото: Шеляга Геннадія.
Мова не про баракуди і маскінонги, хоча мій життєвий шлях дозволив побувати у всіх океанах. Мені до вподоби наші «доморощені» щуки, про які писати можна багато, незважаючи на те, що давно все написано. Які ж вони – Щуки? Різні: злі, цікаві, смішні, зворушливі та жадібні. Думаю, що епітетів набагато більше, але мені імпонують смішні, веселі щуки. Про них я і спробую розповісти.
Одного разу, пропливаючи на мілині, у досить прозорій воді я побачив осторонь щуку, що лежала на дні. Було у ній грамів 700–800. Виглядала вона зовсім свіжою, хоч і лежала на боці. Моя цікавість призвела до того, що я дістав її рукою, але вона вислизнула. З другої спроби я обхопив щуку і підняв її до човна.
Був упевнений, що вона постраждала від остроги, електроудочників у тих місцях я не зустрічав. Але на щуці жодного пошкодження. Я добре роздивився її, а за кілька хвилин вона раптом ожила і влаштувала мені такий танець, який не завжди влаштовують і «чесно спіймані». Так і залишилося для мене загадкою, чому ж цілком нормальна і здорова щука прилягла на дно відпочити.
Дивний випадок стався іншим разом. Я випадково зачепив вертушкою мережу і підтягнув її до човна, щоб відчепити блешню. І раптом сильний удар та мережа вирвалася з рук. У досяжному для огляду місці внизу сітки була тільки велика плотва, прямо піді мною на дні. Я вирішив, що велика риба потрапила в мережу десь метрів за п'ять від мене. Але ж вона не моя, і я знову зайнявся визволенням блешні.
Але й цього разу мережа вирвалася з рук. Але до цього додалося й те, що у плітки залишилися видними лише голова та хвіст. Придивившись, я побачив, що велика щука тримає плітку впоперек, сама при цьому не торкаючись сітки. Вона ще кілька разів мотнула головою, витягаючи плітку, але не вийшло. Так і стоїть, не випускаючи рибу з пащі.
Я взяв підсак і спробував підчепити їм щуку, але це їй не сподобалося і, покинувши рибу, щука попливла. Я підняв мережу і переконався, що плотва сполосована щучими зубами. Що змусило щуку битися зі мною за цю рибку, коли довкола було чимало дрібниць?
Іншим разом я ловив на вертушку окунів. Одного за одним. Підтягую наступного і раптом бачу, що тягну щуку, кілограма на півтора. А спінінг каже мені, що на блешні грамів 100. Але щука тягнеться без ривків та зигзагів. Я збентежений, але заводжу її в підсак. І вже з підсаку вона робить свічку і падає повз. А на блешні виявляється окунь. Швидше за все, вона просто супроводжувала окуня, тому що слідів зубів на ньому немає, але наскільки ж щука захопилася, якщо зайшла в підсак.
А днями я блиснув з берега. Вітром наздогнало товстий шар плавучих водоростей і межа їх за п'ять метрів від берега. Щучка під кілограм проводила блешню до межі водоростей і стала там. Вода чиста, глибина 40 сантиметрів, але я п'ять разів махав вудлищем практично над її головою, а вона стоїть і щоразу реагує на блешню. У мене вертушка і чагарники заважають провести її паралельно траві.
Виходить, що тільки щука поверне голову, а блешня «вмирає» за 10 сантиметрів від неї голови. У результаті я засадив-таки блешню в тин і вона її там схопила. Пелюстка виявилася у щуки в пащі, а що робити. Підняти її нагору не дозволяє мій ультралайт. Тягти волоком крізь товсту тину — у мене волосінь 0. 25. Я ще перебирав варіанти, коли щука раптом різко сіпнулася і зробила свічку. А оскільки запасу волосіні у неї не було, то впала вона не у воду, а просто на тин. І блешня випала з рота, але я встиг заскочити у воду і викинути цю безладну і дивну щуку раніше, ніж вона прийшла до тями.
А скільки дивних ситуацій, коли щука клює на хробака, мотиля і навіть хліба. І це при тому, що довкола повно «нормальної» їжі. Останній такий епізод був навесні.
Приїхали до бухти, яка знаходиться близько від міста і там завжди навесні крига посипана жерличниками. Ось і цього разу ми довго бродили серед прапорців, поки не знайшли місце, де можна посидіти з блешнею. І не затишний куточок, а майже в центрі всієї жерличної вакханалії. Щоправда, тут спрацював і чинник «новачка». Мій напарник був зовсім початківцем і не дивно, що він уже через 5 хвилин витяг на єдиного насадженого мотиля щуку на 700 грамів. При цьому жодна з жерлиць навіть не вистрілила.
Але щуки бувають не лише кумедними. Бувають і зворушливими. Доводилося зіштовхуватися з цілком осмисленим і просить щучим поглядом. Відразу скажу, що це було кілька разів із багатьох сотень наших зустрічей. Таких щук я відпускаю. Маю і я право бути дивним.
Якось я блиснув, а метрах у 30 кілька разів сильні сплески. Я зрозумів, що там риба потрапила до мережі. Цікаво було подивитися, хто там так бореться за свободу. Щука кілограма на три, вже втомлена, стояла на поверхні, ворушачи хвостом. На тілі вже була смуга странгуляції, але щука все-таки зуміла протиснутися так, що мережа перетягнула її тільки біля анального плавця. Майже вся вона пробилася на волю. Сам я сіті не ставлю, але й у чужі не лізу. І в цей момент ми зустрілися зі щукою поглядами.
Я відплив убік і ще півгодини рибалив, але щучий погляд не давав спокою. Вона ще раз ударила по воді, і я поплив її звільняти. Дивно, що вона це зрозуміла. Я підтягнув сітку і, однією рукою взявши щуку, другою зрушив сітку до хвоста. Вона навіть не сіпнулася, а здобувши свободу, повільно пішла в глибину.
Але найпридатнішим я вважаю епітет – дивовижні. Вся риба здатна дивувати навіть найдосвідченіших рибалок, але вершиною в цьому для мене безперечно є щука.
Два дні з підводною рушницею: у перший щуки було так багато, що я за нею навіть не ганявся, а одразу вибирав новий об'єкт полювання. У полі зору було по 3–4 нормальні щуки. Наступного дня при абсолютно тих же параметрах погоди, в тому ж місці, я за 5 годин плавання ледве знайшов 3 мружать. Знайшов – це не підстрелив, а побачив (!).
Як по команді сотні щук кудись пішли. А вважається, що вони займають якісь стоянки і сильно конкурують у боротьбі за них. Тут і маю аргументи.
По-перше, на 10 жерлиць, що стоять у ряд, я спіймав 7 щук. 5 їх на одну. По-друге, щука обірвала мій повідець з рідким гачком у поєднанні з рідким лісом. Через два тижні (!) вона потрапила в тій же (!) лунці з повідцем у роті.
З роками я переконався і в тому, що щука має час «Ч». Багаторазово стикався з тим, що прополоскавши всю бухту вздовж і поперек усіма можливими приманками і зовсім зневірившись, раптом уникаєш нуля. І тут клювання йдуть на кожному закиданні.
Найяскравішим був епізод, коли я весь день провів у бухті і лише перед від'їздом упіймав поспіль 12 (!) щук. Так само і з розмірами.
Декілька разів ловимо в одному місці на жерлиці. Щука дрібна, максимум кілограм. Одного разу спалахують три прапорці одночасно і на всіх щуки за двоє. А те, що десяток щук поспіль трапляються за губу, а з якогось моменту всі починають заковтувати блешню глибоко. Або те ж із жерлицями: перші 5 клювань доводиться сидіти біля прапорця, що спалахнув, щоб дочекатися легкого ворушення котушки. А потім починаються такі клювання, що вереск котушки приваблює навіть сусідів, і не встигаєш добігти до жерлиці. А за розмірами однакові.
Адже ще бувало й так, що після надійного упіймання кількох щук починаються порожні удари. Я навіть оглядаю блешню щодо гостроти гачка та його цілісності.
А хіба не дивовижні випадки, коли, пробуривши лід, потрапляєш у дно і в лунці суцільна каламутня. І саме в цій лунці трапляються щуки по 2–3 кілограми, хоча поряд у воді стоять і інші жерлиці.
А ось такі обов'язкові фактори, як зміна зубів, післянерестові та осінні жори, зв'язок з місяцем, вітром та інші, я за великого досвіду підтверджувати не беруся. Хоча доводилося плавати на гумовому човні в страшну хуртовину, в мороз, коли блешня не пробиває лід.
Про щука я писати міг би довго, говорити тим більше. Якихось нових матеріалів та сучасних поглядів на щуче питання дуже мало, а суцільне переписування шановних наших предків має лише одне пояснення – гонорар.
