Традиційно, коли «Російський мисливський журнал» готує випуск, присвячений якомусь регіону, ми намагаємося зробити матеріал про ножового майстра з цього краю. Сьогодні у нас в гостях Юрій Григорович Куроп'ятников, компанія Knifeklass із Красноярська. Зізнатися, коли ми під'їхали до будинку майстра, я спершу подумав, що помилився адресою: на воротах зображені типові реконструкторські щити, та й зовнішній антураж теж навівав на думки… А нас, безумовно, цікавлять, перш за все, мисливські ножі рівня госппобуту, а не мечі, а не мечі. Проте ми приїхали за адресою. Юрій Григорович – літній, худорлявий чоловік у віці, з багато втомленим поглядом і багато попрацювали руками.
Михайло Кречмар (далі М. К.): Почнемо з найголовнішого. Як ви взагалі дійшли до такого життя?
Юрій Куроп'ятников (далі Ю. К.): Я до такого життя дійшов років п'ятдесят із гаком, десь ось так от. Ще за радянської влади.
М. К.: А як радянська влада з ножами вживалася?
Ю. К.: Дуже-дуже складно. Все почалося, звісно, з дитинства. Ми жили тоді в Україні, я там народився. Маю матір із Красноярська, а батько переселився ще за часів столипінської реформи з дідусем до Алтайського краю. Після війни мати з батьком одружилися та поїхали назад на Україну. Батько війну пройшов усю з 1941 до 1949 року. В Україні він у міліцію влаштувався і служив до міліцейської пенсії, ганявся за бандерівцями. У зв'язку з цим він постійно приносив трофеї. На кожен виріб пише протокольчик, навалює цілу купу: там і пістолети, і автомати, і ножі. А я тут маленький сиджу, колупаюсь, ріки два-три мені. Потім я Кузбаський політехнічний інститут закінчив як інженер-механік, металознавство у нас було дуже серйозне, метал нас змусили добре вивчити. Вивчив, а потім так, поміж справою, потрапляючи на практику на заводи, почав точити там ножі, в Кемерово ще. Я в Красноярськ переїхав у 1976 році, після закінчення інституту.
