Подружні породи мисливських собак призначені для «роботи під рушницею», де «робота» означає вказівку або підйом дичини, що причаїлася на землі або водних чагарниках, а «під рушницею» – що підйом дичини відбувається безпосередньо в межах пострілу. У цьому відмінність цих собак від лайок і гончаків, які переслідують і заганяють дичину, як доведеться, а мисливець повинен сам під них підлаштовуватися.
Содружа – це продовження руки мисливця. Там, де інші породи женуть, гавкають чи працюють «за своїм розумінням», подружня залишається в контакті, відчуває темп руху, подих і навіть погляд господаря. Це собаки тонкого налаштування – і вся їхня робота будується на довірі та взаєморозумінні.
До подружніх мисливських собак належать ретрівери, спанієлі та лягаві. Всі три групи порід можуть використовуватись для роботи як до пострілу, так і після – на пошук та подачу трофею. Звичайно, вилякати куріпок або зайців (а то й коростей з перепелами) під постріл, тобто не віддаляючись на відстань далі 20 м від мисливця, вміють і деякі лайки і навіть представники норних порід – ягдтер'єри, фокси та інші. Але така робота не є їх природним призначенням і залежить від розумових здібностей конкретного собаки та ступеня її контакту з господарем-мисливцем.
Тому не варто брати під рушницю лайку чи ягда – чи треба брати одразу десяток, можливо, одна з десяти і виявиться здатною на таку роботу. Тільки чи варте воно того? Що стосується спеціалізованих подружніх порід, то вони століттями виводилися саме для такого полювання, тому, якщо брати цуценя від хороших виробників, при належному натаску та дресируванні з дуже високим ступенем ймовірності він стане гарним помічником. Причому це вимагатиме мінімуму трудовитрат. Власне, у цьому полягає основна мета мисливського (та й будь-якого іншого робітника) собаківництва – щоб у породі максимум робочих якостей було закладено «від природи», а насправді – від відбору.
Як я вже сказав, всі дружні породи в процесі розведення тестуються для роботи до пострілу. Що стосується пошуку та подачі битого птаха і дрібного звіра, то хіба що острівні лягаві (пойнтери та сеттери) можуть практично не мати вродженого апортувального рефлексу, на якому, власне, і базується навичка розшукувати та приносити господареві його трофей. Але такі собаки – рідкість, більшість найвідоміших ліній острівних лягавих подають не лише польову та борову дичину, а й «качку з води». Хоча, звичайно, для водоплавної дичини спеціально створювали саме ретріверів, насамперед лабрадор-ретрівера та чесапік-бей-ретрівера.
Платний контент! Ви бачите лише частину статті, повний доступ до даної сторінки можливий лише за підпискою або при покупці журналу “Російський мисливський журнал №12, 2025. Полювання та суспільство” Купити номер за 300 руб. Придбати за 250 руб. за передплатою*