Збивши на ходу стілець, залетів Мишаня, – до нас із Тамарою приїхав її брат Леха. Десь із Сибіру. Ти знаєш, який нахабний? Побачив снасті – пальці вигнув. Вихваляється, що він рибалка до мозку кісток і народився мало не з вудкою в руці. Щук як пісковик ловить. На додачу ще й мисливець знаменитий. На ведмедя з ножем ходить, а сам сморчок – метр із кепкою. Але характер – дурніший, ніж у мене.
Мишенько, що ти так розійшовся? Нехай балакає. Не сперечаюся. У них у Сибіру звірі та риби набагато більше, ніж у нас. Та тільки тут її важче добувати. Скільки сайгачити доводиться, доки знайдеш.
– Ага! Та тільки я йому стільки всього на вуха навішав, що тепер не знаю, як розгрібати. Через це до тебе прибіг, щоб порадитись.
– Ну, Мишане! Ну, помело! Що ж ти Лехе наговорив?
– Зрозумій, мені ж прикро стало. Приїхав у гості і нас за пацанів тримає. Не подумавши, ляпнув, що у нас щуки набагато більше водиться, ніж у них. Ми її за рибу не рахуємо.
– Та ти що! Влітку щук наловиш, а зараз же зима. Як викручуватимешся?
– Ось і я тепер думаю. Смикнуло мене за мову сказати таке. Причепився, як лазневий лист, проходу не дає. Візьми його на рибалку і все. Хоч із дому тікай – дістав мене щукою.
– Якщо обіцяв, то збирайся і тягни Леху на рибалку.
– Я вже про це думав. Чуєш, Михайле, поїхали разом. Удвох швидше відговоримося, якщо він нічого не зловить.
– Ну, Мишане, ну ти каламутна людина! Навернув діл, а розгрібати мене кличеш. Молодець!
– Ти не лайся, і так нудно. Краще збирайся на рибалку. Я встиг Міннурівській рідні подзвонити, що ми приїдемо. Вони чекатимуть на нас у вихідні.
У суботу вони заїхали по мене. Не встигнувши до пуття познайомитися з родичем, зрозумів – це другий Мишаня з'явився. Навіть гірше, ніж він. Відрізняється лише зростанням, та лисиною чи не на всю голову. Але характер…
Ось, гадаю, потрапив між двох вогнів. Поки доїхали до Міннурівської рідні, він мені всю спину спливав. Цікавився про рибу, та хвалився, яких він у Сибіру щук ловив. Ну, точно, копія Мишані.
Не давши посидіти з ріднею, Льошка витяг нас із-за столу. Дожовуючи на ходу, почали вдягатися. Леха прихопивши рюкзак і бур, викотився надвір. Слідом за ним вийшли ми.
Льошка, швидко перебираючи короткими ногами, підганяв нас, поспішав до річки.
– Не квапи нас. Якщо хочеш швидко на річку потрапити, тоді біжи геть до тих кущів. Бачиш? Там хлопчина гірку собі зробила, – штовхнувши мене в бік, Мишаня продовжив, – ти з неї шементом на лід скотишся, поки ми в обхід йдемо.
– Чуєш, гальмуйте на секунду. Як з'їдеш, то одразу і нам лунки пробури, щоб час не витрачати. Давай, несись, а то щука втече.
Льошка жваво побіг стежкою через кущі і невдовзі до нас долинув дзвінкий ляпас об лід, гуркіт – це бур полетів униз, і потім чи то крики, чи верески рознеслися в повітрі. Леха летів униз, перекидаючись і лаючись на Мішаню.
Обережно спустившись на лід, Мишаня почав лаяти Льошку:
– Слухай, ти – колобок! Навіщо все барахло по льоду розкидав? Де наші лунки? Я тебе навіщо першим відправив, га? Для того, щоби все приготував і рибу знайшов! А зараз, поки не збереш усе до останньої дрібниці, до нас не підходь.
Неподалік за закрутом Мішаня показав заплаву. Сказав, що тут узимку збираються окуні. Пробуривши кілька лунок, кинули в них щіпкою дрібного мотиля і присипали снігом. Трохи зачекавши, почали рибалити. Мішаня не обдурив. Майже одразу почало клювати. Окунь з долоню і трохи більше ловився, як піскар. На блешні, на блешні він потрапляв безперебійно. Незабаром біля лунок то тут, то там на снігу лежала впіймана риба.
– Тепер я бачу, які ви рибалки. Рибалки! Тільки й умієте ловити мелюзгу, – позаду нас пролунав уїдливий голос Льошки, – зараз ти в мене дізнаєшся, родичку, як я вмію ловити.
Кинув біля нас зібрані на льоду речі. Скинув із себе куртку і шапку, на сонці яскраво заблищала його лисина, і, схопивши снасті, рвонув убік.
– Гей, діду Щукарю! Ти хоч знаєш, де щука водиться? Чи тобі показати?
– Не вчи вченого, малячнику! Я вже помітив, де вона стоїть.
– Ну-ну! Тоді йди, сибіряку. Потім тільки не хнигти.
Мишаня, дивлячись у бік Льохи, тільки посміювався. Дивлячись, як той, бігаючи від лунки до лунки, намагався зловити щуку. Незабаром Льошка почав все частіше затримуватися біля лунок, відпочиваючи. Трохи згодом взагалі сів біля однієї з них і застиг. Все, видихнувся.
– Он, дивись, Михайле! Спекся наш колобок. Що ти: майстер великий. Сказав – заганяю його, так і вийшло. Чуєш, давай сперечатися, що зараз він прийде і додому проситиметься? Бачив, як я його вдіяв? Хіляк! Чи не витримав перевірки. Теж мені, рибалок-мисливець. Тридцять кілометрів ведмедя ганяв! Чи справа ми з тобою. Усі пройшли та витримали, правда?
– Тихіше, Михайле, тихіше. Наш рибалка повернувся, почує ще… – і, повернувшись, лагідним голоском запитує Льошку, – ну що, родичку? Рибалок-мисливець? Хвалилися трофеями.
Той мовчки кинув снасті і впав на весь зріст на сніг, важко зітхаючи.
– Льошенько, рідненький! Що з тобою? Втомився, бідолаха. Це тобі не на рідних річках рибалити. Тут за нашою рибкою побігати треба. Ех, ти…
– Мішань, пішли назад, га? Втомився. Сили жодної немає. Що? Окунів половити? Ти про що говориш, Мишане! Я чути нічого не хочу про рибу. Пішли?
– Бачив, Михайле? Чия взяла? Він ще не знає, з ким зв'язався!
– Це точно. З тобою, як із змією, поряд небезпечно перебувати. Гаразд, Мишенько, збираємося. Щось Леха насправді розклеївся. Не звик ще до твоїх витівок.
Зібравшись, пішли до села. Льоша, втомившись носитися весь день по льоду, ледве плентався позаду нас.
Source: www.ohotniki.ru