Фото: Коломійця Олексія.
Вже третій рік ми з приятелем практикуємо рибалку не з самого ранку. Ми приїжджаємо на водойму після полудня. Причиною тому – не лише горезвісна вечірня зірка. Я вирішив поділитись тими плюсами, які ми для себе відкрили, і вони змушують нас планувати рибалки саме на другу половину дня.
Пару рибалок тому ми, як порядні рибалки, прокинулися о 2 ночі і на водоймі опинилися о 5 ранку. А що з того? Сонце вже високо і остаточно активного клювання залишається близько години. Далі — сонце шпарить прямо в лоб і спека. Ще й берш клювати відмовляється. А жерех — той взагалі волає клювати лише до сходу сонця.
Чому так ми не знаємо. Просто статистика – річ уперта. Воно звісно – спіймали щось. Хтось за жерехом полював, хтось бершей ловив. Або те, бо інше. Жереха можна і не зловити, а бершики – дрібні, здебільшого. У принципі риби нам вистачило. Але далі: рибалка закінчилася, ми не виспалися, рулити по завантаженій трасі складно, залишок дня ходимо наче варені.
А на минулій рибалці – ми виспалися, за півдня поробили всі заплановані справи, весело з кондиціонером доїхали до води та радісно вдихнули запахи польових квітів. Сонечко вже пройшло зеніт і стоїть десь у західній частині неба, відкидаючи тінь на берег Волги від правого високого берега.
У голові дві основні думки. Якщо до вечора клювати не буде – то нічого страшного, бо перебувати біля річки в тіні берега дуже приємно. Ну а берші починають клювати в 6 вечора, що неодноразово перевірено. Ще й судачки іноді балують зухвалими клюванням.
Я вирішив почати з лову жереха. Хоч сплесків немає, хоч вітерець боковий злегка заважає далекому закиду – треба спробувати! Все одно, треба триметровий спінінг з тестом до 40 гр. збирати – я їм джигуватиму ввечері. А те, що вітерець — так, може бути воно і на краще? Кажуть, жерех стає не таким полохливим і не таким обережним, як у штиль.
Перше клювання я отримав уже на другому закиданні. Десь далеко хтось безцеремонно залишив пількер. Я аж скрикнув від подиву! Судячи з опору, жерех невеликий. Так, був — та сплив. Відвалився. Але головне – сталося!
До вечора намагатимемося ловити жереха та інших білих хижаків. І, як підтвердження, на третьому закиданні ловлю жереха. Невеликий приблизно під кіло вагою. Але в результаті виходить — за три закидання дві клювання! Ух, ми зараз наловимо!
Але не тут було! У приятеля всього лише одне клювання на воблер і все. Я з кастмайстром тричі пройшовся берегом туди-сюди – клювань немає. Як це розуміти? Лише два жерехи плавали тут?
Та гаразд… А де голавлі? Може, нерест у них? А де окуни? Вже ці чорти смугасті повинні ловитися! Напевно, треба сказати жереху спасибі та починати ловити на воблери у прибережній зоні…
Говорячи все це на півголосу, нарікаючи на безвідповідальність жереха, який десь тут плаває, але брати не хоче — наближаюся до приятеля, вже вимотую пількер … і тут він як дав, розумієш! Трохи спінінг із рук не висмикнув! Добре, що я вимотував, тримаючи спінінг перпендикулярно до плетеного шнура – бланк зреагував на удар як треба. І риба засікла, і нічого не відірвалося. Жерех – ошатний! З таким фотографуватиметься одне задоволення!
Фото: Коломійця Олексія.
Я, зрозуміло, ще з півгодини був схожий туди-сюди, сподіваючись на зустріч із жерехом, але, мабуть, мені явно дали зрозуміти, що з мене вистачить. Білий хижак теж не хотів клювати. Відчув на воблер два стусани десь перед брівкою, але риби не впіймав. Але я й не переживав. Два жерехи – це вже улов! А час наближається до 18 години — пора вже починати джигувати!
На цю рибалку я не став набирати багато джигових приманок. Взяв кілька поролонок та змонтував кілька твістерів на двійнику. Навіщо багато приманок, якщо джигувати то всього пару годин буду? Вирішив, що в тіні високого берега ловитиму на яскраво-зелений твістер і більше не експериментуватиму.
Скільки зловлю – стільки й зловлю. А якщо не впіймаю – значить не впіймаю… — вибачте за тавтологію. Поки що прив'язував вантаж 35 гр. з твістером, на думку спала фраза «Вже вечір наближається, а бершика все немає …». Дозвольте, звідки ця фраза? «Пікова дама» Пушкіна Олександра Сергійовича? «Не до пісень мені тепер, не до віршів…» — це щось із шансону. А настрій поетичний, бо надвечір вітерець почав стихати. Тепер і закид далекий буде виходити і клювання будуть видно добре. Так і сталося.
Фото: Коломійця Олексія.
Я впіймав 8 бершиків, двох малолітків амністував. І ще було дві судацькі клювання. Характерний подвійний удар, який ні з чим не сплутаєш. Одного судачка я без особливих проблем виволок на берег, а другий все ж таки зумів зануритися під брівку і ткнути головою в каміння. Я смикав, зачекав, знову смикав… Зачеп? Я послабив шнур, дав судаку хвилину прийти до тями – раптом попливе назад? Так і сталося. Я знову його потяг нагору, але він зірвався. Ну що ж, і на тому спасибі! Адже головне – емоції, а не мішок риби.
А що далі, спитаєте ви? А далі так. Минулої суботи на цьому місці було 8 спінінгістів із самого ранку. Вже о 6-й ранку всі повернулися до машин. Впіймали дуже погано. На всіх пара бершиків і одне клювання на воблер. Я уявляю їхній стан: спати хочеться, риби не спіймали, всі фізичні та емоційні сили витрачені, можна сказати, даремно. Ну, а ми? А ми поїдемо після завтра та знову після обіду!
Фото: Коломійця Олексія.
