Фото автора.
Отже, літо у розпалі. Після довгої спеки пішли дощі, іноді шалені, у вигляді зливи. І тоді наш будинок у «приватнику» опинявся наче на березі гірської річки. Бурхливі та брудні потоки мчали зверху з бруківки проїжджої частини нашого мікрорайону, де відсутня «зливка». Вулиця, по суті, ґрунтовка зі старого асфальту та щебеню, ставала гірською річкою під час кожного сильного дощу.
Але дощі притихли, і ми збираємося на рибалку. На цей раз виїзд намічений на Волгу, в район Сидельникове. Зупинитись вирішили на острові, оскільки корінний берег протоки досить людний. Відпочиваючі смажать шашлики, гуляють, хльостають воду фідерами. Ось ми й взяли курс на острів.
Переправившись човном ПВХ, ставимо намети. Точніше, гарячково ставимо їх. І не через дощ, який у цей заморосив по-осінньому, а рибальська пристрасть квапить. Син Дімко та його товариш, теж Дімко, хлопці молоді, швидкі. Поки я неквапливо розмотував свої снасті, вони вже закинули по донці та фідері. І місце встигли вибрати правильне.
Як потім з'ясувалося, у них глибше. А майже на кінці острова, де влаштувався я, течія, мабуть, намила ґрунт. Дрібніші і трави більше. Це далося взнаки на результаті. Проте чудесам було місце на цій ділянці берегової коси. Але пошкодував, що не взяв своїх улюблених жерлиць-рогульок. От би де ловити аксаківською снастю!
У прибережних острівцях осоки явно жирувала щука. Чулися сплески, удари хвостів, кружляли буруни-вирі. І спінінг я теж не взяв. Адже їхали на рибалку з фідерами. Там, далі, метрів за тридцять від берега острова, тяглася якась брівка. Ще далі було щось на кшталт руслової ями, якою навіть невеликі теплоходи та баржі ходили. На зразок фарватеру, але без кромкових бакенів.
Фото автора.
А в прибережній смузі можна було сміливо встромити жердини, благо сухого верболозу повно на березі. Ну, не взяв жерлиці, то не взяв. На майбутнє матиму на увазі. Втім, живцева снасть у мене все ж таки була. Тільки дарма я її взявся встановлювати з іншого боку острова, ширина якого була тут не більше двадцяти метрів.
Донку з гумовим амортизатором я взяв із собою у розрахунку на судака. Тому й підлісок із гачками був завантажений двома грузилами-«грушками». І живець уже був, причому добрий. Перші клювання на фідер принесли кілька великих плотвиць, придатних на жароху, і кілька живцевих плотвичок.
Але біда була в тому, що я не перевірив перед рибалкою гуму амортизатора донки на міцність. Якщо раніше, ще в СРСР, ми успішно застосовували круглу гумку під назвою «угорка», то нову донку я оснастив купленою напередодні гумою теж круглого перерізу, причому більш товстою в порівнянні з радянською «угоркою». Значить, за логікою вона має бути міцнішою.
Як виявилося, логіка тут ні до чого, як і багато іншого в сучасному житті. Волга є Волга, течія сильна. При спробах завезти вантаж до критичного натягу гума амортизатора почала рватися.
Що продають у наших магазинах? Гнила та підробку? Пам'ятається, угорка аж біліла від сильного натягу, натягувалася, як струна, але тримала. А подвійна – тим паче. Рвалася рідко, тільки коли стара. Загалом, плюнув я на цю справу і, закинувши живцеву донку в пакет, повернувся до фідера та донки на березі протоки.
Тим часом без хижака я все ж таки не залишився. Загадково на гачок фідера потрапила щука. Чим її привабив кубик сала з часником? На сало ми ловили плотву та лящів. Якось не вірилося, що запеклого хижака спокусила рибальська «закусь». Леща ще не звикли ловити на сало з часником, а тут щука… Ну, щучка. Хіба що зреагував хижак на щось біле, що гойдає на протязі. Як на світлу приманку із силікону. Але це говорило про те, що щука тут є і живе тим часом. Треба намотати на вус.
Але повернемося власне до лову на донки та фідери. Спочатку, посміявшись над розтяпою щучкою, сіли пообідати. Чокнулися за зустріч, удачу та вільну Велику річку, якою йдуть теплоходи та баржі. А на тому березі біліє, мабуть, храм. Це чуваське містечко Маріїнський Посад. Потім розбрелися по березі до снастей.
Фото автора.
Тут і з'ясувалося, що місце у мене вибрано не зовсім вдало. Вперше ми тут. І, як уже говорилося, тут явно гуляла щука, полюючи, мабуть, за пліткою. Але лящ тут не траплявся. Брали лише невеликі підліщики та плотва.
З живцями донечками вже не хотілося поратися, хоч і можна було виготовити снасть. Але це не справа — займатися різною рибалкою одночасно. Тим більше, чим далі, тим більше зрозуміли, що місце треба міняти. У хлопців іноді траплялися досить великі рибини, яких можна було назвати лящами.
Син Дімка ловив на донки-«крокодили» та фідер. А його товариш – лише на фідер. Але брало і те, й інше. Причому результат був приблизно однаковим з «тверськими» годівницями та звичайними годівницями-клітинами. Хіба що син застосовував в основному сало, а інший Дімка – традиційних хробака та опариша.
Все! Змотуюсь. Обходжу Дімок і шльопаю по воді прибережного мілководдя. Вище непролазні кущі. Зі снастями не пройти. А от і стало ясно. Є прогалина серед чагарника. Отут і зупинюся.
Закид! І тут же клювання! Є! Лящ! Перше сьогодні. Отут і ловив до кінця нашої риболовлі. Особливо багато видобутку не було, але риба траплялася важка.
Фото автора.
Як потім Дімка казав, вони теж перебралися наступного разу вгору протокою. Виходить, усередину, далі від виходу на Волгу. На новому місці було глибше і брівка ближча.
