Командувач Десантно-штурмових військ ЗСУ, генерал-майор Олег Апостол в інтерв’ю Deutsche Welle розповів про перебіг операції на Олександрівському напрямку, роль ДШВ, застосування безпілотних технологій, мобілізацію, підготовку новобранців, повернення військових із СЗЧ та можливі зміни на фронті у разі нової хвилі мобілізації в Росії.
У розмові він також пояснив, чому українські військові не розкривають деталі нинішніх операцій, розповів про співвідношення наступальних та оборонних бригад ДШВ і заявив, що навіть у сучасній війні дрони не можуть повністю замінити піхоту. А ще — про корпусну систему, а також про те, якою може бути війна у 2027 році.
Матеріал підготовлено за розшифровкою інтерв’ю.
Про операцію “Вівальді”
Журналістка: З січня по серпень на Олександрівському напрямку, який охоплює Дніпропетровську область, Запорізьку область та Донеччину, було звільнено 26 населених пунктів і понад 700 квадратних кілометрів. Певний час операція залишалася в таємниці. У серпні про неї стало відомо публічно. Чи можете зараз розповісти, завдяки чому вдалося досягти такого результату?
Олег Апостол: Перше — це скритність. Ми цю операцію ніде не висвітлювали.
Плюс — оперативність і правильно вибраний напрямок. Ми почали діяти там, де противник був не такий активний і не був зосереджений. І обрали напрямок, який мав змусити противника перекидати свої резерви, відтягувати підрозділи з інших напрямків і не давати йому виконувати заплановані дії.
Ми продовжуємо ці дії. У нас уже є ще декілька населених пунктів. Думаю, до десяти населених пунктів ми ще можемо додати до цього списку. Але ми не показуємо цього зараз, тому що не хочемо, щоб противник швидше реагував. Плюс — не хочемо наражати своїх солдатів на небезпеку.
Ми можемо показати: «Ось там усе добре, молодці, зараз усе роблять». Але після цього противник зверне більше уваги на цей напрямок, перекине туди додаткові сили, зосередиться на ньому — і моєму солдату на полі бою стане важче.
Тому зараз ми зберігаємо певну тишу.
Потім буде другий етап, буде вже третій етап, який можна буде висвітлити. Перший етап поділявся на частини: ми рухалися, грубо кажучи, з півночі на південь, зараз рухаємося із заходу на схід.
Ще один момент успіху — противник знову вводить своє старше керівництво в оману. Його інформація неодноразово зміщується, і ті успіхи, які він має, не відповідають реальній ситуації. За цей час ми вже знищили двох командирів батальйонів, одного командира роти взяли в полон, одного командира роти знищили.
Я говорю і про велику кількість пілотів. Щоб ви розуміли, була ситуація: одна посадка, друга посадка, група починає розбирати їх скидами. Один із наших хлопців каже: «Командире, я зрозумів». І просто через поле побіг, щоб знищити цих пілотів. Потім каже: «Все, їх забив».
Тобто це ті люди, які скидали по ньому боєприпаси. Настільки близько ми вже підійшли до пілотів. Щоб ви розуміли, пілоти перебували за 7–10 кілометрів від їхньої бази.
Чому військові не просили медіа приховувати просування
Журналістка: Ви згадали про таємність операції. Наприклад, третій армійський корпус проводить операцію «Вівальді». У медіа була інформація, що третій армійський корпус звертався до західних OSINT-аналітиків із проханням не фіксувати просування ЗСУ, щоб зберігати таємність. Чи користувалися ваші команди таким підходом?
Олег Апостол: Ні, ми цього не робили. Навіть коли ми зрізали першу «клешню», яка була на Добропіллі, ми там взаємодіяли. Коли наше угруповання перекрило їх після стабілізації на Сумському напрямку, ми зайшли на Добропілля.
Ви пам’ятаєте, вони хотіли піти в бік третього армійського корпусу, а знизу мали вийти до Барвінкового і повністю закрити «клешню». Тому на тому напрямку ми перемололи все угруповання їхньої морської піхоти і ще пішли вперед, просунулися та зайняли певну територію.
Спочатку ми зайняли територію, потім перемололи їх — і таким чином їхнє угруповання втратило можливість виконати свою задачу.
А щодо скритності — ні, ми партнерам нічого не говорили про просування. Але я сам розумів, що вони бачили, що відбувається, просто це не висвітлювалося. Єдине — деякі медіа та журналістів ми просили, щоб без нас ніхто цього не коментував.
Чому операцію вирішили зробити публічною
Журналістка: А в серпні ви все ж вирішили дати певний результат публічно. Чому?
Олег Апостол: Щоб трохи похвалитися вже. Але давали інформацію, тому що був День Незалежності. Ми хотіли показати, що справді маємо успіх, створити такий інформаційний привід і дати якісь оптимістичні новини для українців.
А зараз, поки ми не зупинимося, ми нічого показувати не будемо.
Як було на Добропіллі або на Покровську: якщо я побачу, що ми починаємо нести сильні втрати, не можемо прорватися вперед, нас повністю закрили — все, тут треба зупинятися.
Треба зупинитися, перемолоти резерви, які противник почне підтягувати, а потім переходити на якийсь інший напрямок.
Таких напрямків багато — там, де можна рухатися і де противника можна відкинути, принаймні з нашої території.
Наприклад, якщо він займав певні території два роки, ми можемо за три-чотири місяці повернути їх назад. Зараз уже є така динаміка.
Вони йшли туди роками, а ти буквально за декілька місяців їх відкидаєш.
Так само було колись на Тернах, коли я був командиром бригади. Вони витратили чотири місяці, щоб іти до Тернів, а ми за два тижні повернули 80% того, що вони займали декілька місяців.
Чи вплинуло відключення Starlink у росіян
Журналістка: Операція почалася із січня. Приблизно в той самий період узимку росіянам відключили Starlink. Чи вплинуло це на хід операції?
Олег Апостол: Частково. Але не так, щоб це стало причиною успіху і вони дуже швидко перестали працювати. Вони дуже швидко знайшли протидію. Це дало певний ефект, але не було такого, що я бачу: у противника нічого не працює, немає управління, а ми просто йдемо вперед.
Такого не було. Як ми несли втрати, як зустрічали протидію, так воно і залишалося.
Чи вдалося зупинити просування росіян на Запоріжжя
Журналістка: Чи вдалося завдяки операції на Олександрівському напрямку зупинити певне просування росіян на Оріхів і Запоріжжя?
Олег Апостол: Частково. По-перше, там, де ми діяли на першому етапі, ми знищили можливість противника виходити і завертати в напрямку Запоріжжя, обходячи певні позиції, та йти в напрямку Оріхова і Запоріжжя.
Будь-яка дія, яку ти проводиш, вона впливає на щось.
Ще раз говорю: на Добропіллі ми зрізали ту «клешню», не дали їм дійти до Добропілля і Барвінкового.
Плюс перемололи, у прямому сенсі цього слова, всю морську піхоту, тому що вона не виконала поставленого завдання.
Про російську мобілізацію
Журналістка: А чи є у росіян ще потенціал для наступу на Запоріжжя?
Олег Апостол: Тут не можна так говорити. Якщо дивитися з точки зору вищого керівництва, раніше в них було багато напрямків. Зараз у них є три-чотири основні напрямки. Тому що теж є нестача людей. Ви бачите, як їх тиснуть, щоб вони проводили мобілізацію. Це роблять не просто так. Вони розуміють, що їм потрібна мобілізація.
Українська розвідка дійсно повідомляла, що 600 тисяч росіян у 2026–2027 роках попередньо можуть мобілізувати так чи інакше.
Журналістка: Наскільки це може вплинути на ситуацію порівняно з нинішньою?
Олег Апостол: По-перше, це розтягне фронт і може відкрити новий напрямок. Та сама Чернігівщина, наприклад, Київ. Можливо, вони знову захочуть піти з боку Білорусі — знову розтягнуть фронт.
Можуть відкрити новий напрямок на Сумах, на Харківщині, посилити якийсь напрямок, де зараз наступає 100 людей, а потім там одночасно наступатиме вже більше людей. Але все залежить від того, проти якого підрозділу вони будуть діяти, які в нього засоби, наскільки він розвинений.
Є такі підрозділи, наприклад, ДШВ, де можна зосередити хоч 300 тисяч людей, і вони будуть знищені. Просто буде більше втрат.
Потрібно зосередити на якомусь напрямку більше людей. Ми також будемо зосереджувати там більшу кількість людей. Однозначно більша кількість людей створить нам проблему. Але також залежить від того, коли це буде.
Журналістка: А коли це буде відчутно?
Олег Апостол: Мобілізація — це процес підготовки. Є питання пори року. Є пори року, коли кількість людей не буде відігравати нічого. Це просто буде дуже велика кількість людей. Це, наприклад, зима або осінь. Тут воно може взагалі нічого не дати.
11 бригад ДШВ: п’ять в обороні, шість наступають
Журналістка: Українські підрозділи зараз наступають у вересні?
Олег Апостол: Так. У мене, грубо кажучи, 11 бригад. Давайте швидко навіть перерахую: п’ять бригад стоять в обороні, шість бригад активно зараз наступають на різних напрямках.
Журналістка: Це так склалися обставини чи було заздалегідь передбачено?
Олег Апостол: Ні, так зараз склалися обставини. Хлопці навчені. У нас це було закладено ще з курсантських років — наступати. Навіть якщо бригада, як ми розуміємо, більше заточена на оборону, тактика противника змінюється, змінюються способи, технологічні процеси. Вони постійно тривають, з’являються якісь новинки.
Тому ми робимо дуже просто. Беремо командира батальйону або командира роти, швидко заводимо його в бригаду, яка наступає. Він побув два-три дні, подивився, що змінилося, отримав цей досвід, повернувся до себе — і вже працює по-іншому.
Осінній фронт і загроза застосування техніки
Журналістка: Які виклики осіннього фронту зараз? Зокрема, застосування противником техніки?
Олег Апостол: Сто відсотків. Він чекає цього періоду для того, щоб застосовувати техніку і робити якийсь прорив.
У нас може частково зменшитися розвідка, ураження, погода може дати той момент, коли противник зможе більше інфільтруватися і застосовувати техніку в глибині. Ми це вже все проговорили, дали вказівки, установки — підготувати засоби FPV. Якщо цей комплекс буде підготовлений, то їхня техніка буде вже не такою страшною, не будуть страшні ніякі тумани.
Головне, щоб підрозділ не втратив резерви — розвідувальні роти, резерви батальйонів. Неважливо, які саме підрозділи. Вони можуть відпочивати, готуватися місяць-два. Але коли стається такий момент, як кажуть: «Знову ваш вихід», — усе, тепер ви працюєте.
«Технодесант» і роль піхоти
Журналістка: З’явився такий публічний термін, як «технодесант». Яка частка операцій і завдань виконується завдяки техніці, технологіям, а що неможливо здійснити без піхоти?
Олег Апостол: Якщо у противника на певному напрямку зосереджено багато сил, наприклад, є «Рубікон», потужна складова безпілотників, то деякі засоби, навіть НРК із вогневими засобами, сильно не застосуєш. Простіше застосувати FPV, наприклад, щоб знищити солдата.
НРК залежать від того, що потрібно зробити: евакуація, доставка боєприпасів, продовольства, якийсь рубіж. Але вперед його не затягнеш, тому що це дороговартісний екземпляр, який коштує великі гроші. Але функцію, яка нам потрібна, він виконує.
Велика частка — це також безпілотна складова, яка забезпечує передові підрозділи: група йде, а її забезпечують екіпіруванням, боєприпасами. Порахуйте: йти зараз 15–20 кілометрів пішки, несучи всю вагу, — це дуже складно.
Росія в цьому дуже сильна. Вона зараз 20–30 кілометрів просто буде все випалювати. Але українська піхота все ще залишається необхідною.
Журналістка: Яка частка роботи припадає на дрони?
Олег Апостол: Обов’язково. Без піхоти ви не позначите передній край, не будете бачити, де рухається противник. Ви не зможете самі зачищати населені пункти. Хто б там що не говорив, без особового складу ви воювати не зможете. Не треба робити собі якусь «лазерну зброю», яка все вирішить. Без людей просто не можна.
Людей треба берегти і грамотно застосовувати. Є комплекс дій, який я просто не хочу озвучувати, тому що ми так діємо і не хочу, щоб противник вивчав нашу тактику. Але якщо є цей комплекс, то група буде більше збережена.
Навіть сама піхота позначає передній край. Ти розумієш, де він рухається, де відбувається зустріч. Усе інше працює на військовослужбовця: на його безпеку, на знищення противника перед ним, на своєчасне виявлення і недопущення противника до наших позицій.
У чому росіяни мають технологічну перевагу
Журналістка: Ви кажете, що росіяни дуже просунуті технологічно. У чому саме?
Олег Апостол: Не скажу, що вони настільки сильніші, тому що ми їм протидіємо. Але, наприклад, їхні КАБи — це одна з їхніх сильних сторін. Це можна було б нівелювати за рахунок партнерів. Нам потрібні нормальні сучасні літаки з нормальною системою виявлення і далекобійними ракетами «повітря — повітря». Тоді їхня перевага могла б нівелюватися.
У нас на цей момент самі розумієте, яка ситуація із цим забезпеченням.
Держава і волонтери
Журналістка: Наскільки зараз забезпечення військових залежить від волонтерів? Чи держава бере на себе більшу частину?
Олег Апостол: Держава займає перше місце. Дуже багато держава забезпечує.
Раніше я трохи говорив, що була значна залежність від волонтерів. Волонтери однозначно допомагають. Вони витягували армію у 2014 році, у 2022-му і продовжують допомагати. У мене бувало критично: не вистачало чогось — мені привозили, наприклад, 30 «Мавіків». Для мене це була, знаєте, паличка-виручалочка. Так само були нічники. Якщо нам давали десять нічників — це десять штурмових груп, які можуть забезпечити себе вночі під час відбиття дій противника. Були критичними НРК, пікапи, квадроцикли.
Зараз цей процес поступово нарощується. Є певні поставки, які мають піти у війська вже в жовтні. Є попередній розподіл, ми зараз чекаємо.
Є засоби, які бригада сама не стягнула б. Бригада не закупить велику кількість пікапів, тому що в неї є інші пріоритети — РЕБ, БПЛА та інші засоби.
«Якби не ТЦК, ми би не мали війська»
Журналіст:
Щодо поповнення українського війська: яка зараз частка новобранців — це рекрутинг, а яка — мобілізація через центри комплектування?
Олег Апостол:
Ми всі залежимо зараз від мобілізації. Якби не самі ТЦК, ми б не мали війська, ми б не мали чим воювати. Рекрутинг зараз не так значно закриває потребу.
Прийшов цей момент, коли люди кажуть, що вони, можливо, змучилися, не розуміють цієї важливості й налякані тим, що війна — це означає, що ти можеш загинути. Але коли людина вже потрапляє у військо і воює, вона зовсім по-іншому думає. Це все ті самі мобілізовані. До цього він десь утікав, його, наприклад, затримали. Але потім ти спілкуєшся з ним уже в навчальному центрі або під час бойових дій — і в нього зовсім інша позиція. Він уже розуміє, що його навчили, що він навчений і готовий воювати.
Чи справді ДШВ — це найбільший ризик для мобілізованих
Журналістка: Десантно-штурмові війська — це передній край, наступальні операції, ризик. У медіа часто є думка, що на мобілізацію впливає страх потенційно мобілізованих потрапити саме в штурмові війська. Наскільки цей страх виправданий?
Олег Апостол: Це неправильно. Ти поштурмував — і ти пішов відпочивати, грубо кажучи. Відсоток загибелі в обороні може бути більшим, ніж під час наступальної дії, щоб ви розуміли.
У ДШВ ми повністю піклуємося про комплекс підтримки особового складу. Перед тим, як ти штурмуєш, усе вже має бути виявлено, опрацьовано. І ще раз говорю: у зустрічному бою 90% хлопців виживають і мають перевагу. Я не те щоб себе хвалю. Я бачу це зі свого аналізу. У мене є таблиця, я розумію, від чого противник зазнає ураження, від чого він знищений, від чого гинуть мої хлопці. Ми все це аналізуємо.
У зустрічному бою — 90%, навіть під час штурмових дій — хлопці виживають і мають перевагу.
Плюс у нас грамотні, навчені командири. Ми відрізнялися ще курсантами. Навіть на навчаннях до 2014 року ми відрізнялися на полі бою від сухопутних військ своєю дисципліною, навченістю, підходом до ведення бойових дій. Так ця «еліта» і залишилася.
Підготовка новобранців у 2026 році
Журналістка: Скільки наразі триває підготовка новобранців до того, як людина потрапляє на позиції? Чого навчають у 2026 році?
Олег Апостол: Підготовка проходить у межах БЗВП. Максимально це 14 днів. Нам приблизно вистачає десяти днів.
Ми працюємо з людиною над базовою безпекою, але більше заточуємо її вже під ті дії, які вона буде безпосередньо виконувати. А «технодесант» уже зараз однозначно впливає на стандарти підготовки.
Військовослужбовець має розуміти, що це таке, що він буде бачити на полі бою, як це буде його підтримувати і як він має протидіяти цьому. Ми дуже багато зусиль віддаємо протидії технологіям, які застосовує противник.
Я говорю хлопцям: «Хочеш вижити — маєш діяти ось так». Як тільки ти просто закриєшся, як черепашка, — ти помреш.
У мене був випадок, коли прийшов військовослужбовець із іншого виду військ, який мав працювати проти FPV, але замість протидії просто закрився. Ти дивишся на полігоні, питаєш: «Що ти робиш?» А він відповідає: «Хлопці, нас так вчили». І ти починаєш його перевчати. Головне — змусити його практично це зробити і дати йому впевненість у своїх діях: якщо він буде діяти так, він виживе.
Про СЗЧ і повернення військових
Журналістка: Генштаб повідомив, що в серпні вперше із СЗЧ повернулося більше військових, ніж пішло в СЗЧ. Як це відчувається у ДШВ? Чому люди йдуть і чому повертаються?
Олег Апостол: Ідуть через страх загибелі та нерозуміння, що їх чекає. Є просто питання, коли людина пасивна в усьому. Тут ви нічого не зробите.
Задача — теж діяти. Я не зможу взяти тобі лопату і вирити окоп чи яму. Тебе навчили — будь ласка, візьми і зроби. Якщо він виконає все, що йому дали на полі бою і в тилу, то в нього в рази збільшиться шанс вижити.
Журналістка: То чому люди зараз повертаються більше за статистикою, ніж ідуть?
Олег Апостол: Напевно, це психологічний момент або впевненість, правильна робота командира нижчої командної ланки. Хтось пояснює їм, що треба зробити. Можливо, до людини доходить, що треба захищати свою сім’ю.
Ти захищаєш, грубо кажучи, в першу чергу свою сім’ю. Я говорю: прийдуть до твоєї сім’ї, до твоєї матері, дружини, дітей. Не хочу навіть озвучувати, що далі станеться.
Ви бачили Ірпінь. Я думаю, що це може бути ще гірше, тому що вони ще більше озлоблені. Якщо раніше це були кадрові військові, які мали б мати якусь честь, порядність, гідність, то зараз з боку Росії воює багато різних людей.
Журналістка: Ви бачите, що збільшилася кількість тих, хто повертається?
Олег Апостол: Я не скажу на цей момент, що це настільки сильно видно. Люди йшли і далі йдуть. Але є і ті, хто повертається. Є, звичайно, відсоток, який повертається, і він досить немаленький. Якщо порівнювати, чого більше, то плюс-мінус трохи більше 50% повертаються з тих, хто пішов у липні.
Про Михайла Драпатого
Журналістка: У липні Збройні сили України отримали нового головнокомандувача Михайла Драпатого. Є відчуття змін?
Олег Апостол: Однозначно. Кожна людина вносить свої корективи, своє бачення, свої погляди на війну, свій досвід, який вона мала.
Журналістка: У чому це проявляється — в операційних питаннях, управлінських?
Олег Апостол: У підходах до ведення війни, підходах до командирів, до якихось технологічних моментів, підготовки, взаєморозуміння між командирами.
Журналістка: Ви часто бачитеся з паном Михайлом?
Олег Апостол: Я вже разів п’ять із ним бачився. Пару разів у Києві, ще декілька разів за цей короткий час бачився у себе на командному пункті.
Добре будуються відносини. Є легкість спілкування між тобою і командою, твоїми підлеглими.
Якщо ти можеш щось висловити, ти маєш право це висловити, написати свою думку, надати пропозиції. Можна заслухати когось із нижчого складу, як він бачить ситуацію, що пропонує. І потім ці пропозиції враховуються. Якщо вони грамотно сформульовані, вони масштабуються на всі Збройні сили.
Чи пропонували Апостолу посаду головнокомандувача
Журналістка: Влітку в медіа з’явилася інформація, що ви були одним із потенційних кандидатів на посаду головнокомандувача. Вам особисто пропонували цю роль?
Олег Апостол: Так. Але тут є питання: треба до своєї посади дорости професійно, морально.
Можна дуже швидко рости, хотіти: «Я хочу бути начальником». Але до посади треба дорости — ментально, морально, професійно.
Мені ще треба попрацювати, ще треба побути у військах.
Журналістка: Ви відчуваєте, що ще не закрили те, що хотіли?
Олег Апостол: Так. Я вважаю, що це був правильний вибір. Таким, як він є зараз, обрати його — це був правильний вибір вищого керівництва. Мені ще деякі моменти треба напрацьовувати.
Mission Command і делегування повноважень
Журналістка: У принципах лідерства, які Михайло Драпатий оприлюднив на початку вересня, є теза: «Надавати більше повноважень військовим, які безпосередньо виконують бойові завдання, впроваджувати Mission Command», тобто делеговане управління.
Наскільки автономні зараз керівники підрозділів? Який рівень завдань вони можуть вирішувати самостійно?
Олег Апостол: Я так дію, як діяв раніше. Мені дали карт-бланш — я дію. Навіть операцію ми мали трохи змінити за напрямком, але все ж дійшли згоди.
Головнокомандувач затвердив, що діємо на тому напрямку, де ми були, тому що є ряд факторів, які ми могли б програти. За часом ми б не встигли. Тобто було прийнято рішення залишатися там, де ми були, і продовжувати ці дії.
Що сказали головнокомандувачу, те ми і виконуємо. Ми пообіцяли — і майже все це виконали. Він дав нам можливість і повірив у те, що ми запропонували.
Журналістка: Ви своїм командирам теж даєте такі можливості для маневру, для швидких рішень?
Олег Апостол: Це з самого початку. Єдине, що я можу вказати, — куди перенаправити війська. Ти не лізеш у те, як він буде виконувати завдання, як заходити. Але ти бачиш: «Ось тут противник заходить. Друже, тут постав дві позиції».
Або кажеш: «Там не може бути станція, тому що там гола посадка, але не забудь про цей шматок».
Ти можеш його перенаправити. Ти дивишся на роботу. Якщо щось не виходить, він каже: «Я тут уже по-іншому». Або питає: «Чим тобі допомогти?» Якщо нічого немає — все, працюєш далі.
Корпусна система ЗСУ
Журналістка: Поговоримо про корпусну систему ЗСУ. Наскільки вона вже проявила свою ефективність?
Олег Апостол: Вони самостійні. Корпус працює сам без мого втручання. У нього створені всі структури. Він діє на окремих напрямках. Корпуси здатні і наступати, і протидіяти наступальним діям, і діяти в обороні.
Зараз один діє на Сумах, другий — на Запорізькому напрямку. Це дає свій ефект.
Було б добре діяти своїми штатними підрозділами, тому що ти розумієш: ти командир, ти його призначаєш, ти за нього відповідаєш, з тебе питають. Ти не скажеш: «Це не я, це інший командир». Коли це твій командир, ти переживаєш за нього і несеш безпосередню відповідальність.
Наші корпуси в більшості мали б бути резервом для якихось наступальних угруповань або вести контрнаступальні дії. На цей момент вони ведуть певні оборонні дії. Але корпуси нормально заходять в оборону. Вони грамотні. У нас є кадри, яких ми виховуємо, підбираємо. Тому бригада все одно буде працювати і діяти.
Як російська армія адаптується до війни
Журналістка: Управління російських військ за роки повномасштабної війни якось глобально адаптується до підходів ЗСУ? Вони вдосконалюють свої підходи?
Олег Апостол: Вони нарощують те, що їм потрібно на полі бою. Нарощують безпекову складову. Розширюють свій «Рубікон», створюють центри, масштабують їх. У деяких арміях вони протитанкові дивізіони частково переробляють на безпілотну складову.
Вони не дурні в цьому плані. Вони все грамотно будують і вибудовують. Вони теж залежать від багатьох факторів, зокрема від людей.
Журналістка: Один із найвідоміших факторів російської тактики — велика кількість живої сили і великі втрати. Чи є в них на якихось напрямках тактика збереження особового складу?
Олег Апостол: Немає. Для них це повністю відсутнє. Вони можуть лежати — умовно, лежить 20 трупів, а далі вони все одно підуть. Ми так не змогли б. Для нас психологічно це було б критично. Ти сам собі не простив би, що поклав 20 людей і просто пускаєш далі.
Фронт і можливі переговори
Журналістка: На початку вересня до Москви та Києва приїздили представники президента США Віткофф і Кушнер. Багато хто говорить, що згадувані вибори до Держдуми можуть вплинути на потенційні переговори. Як ситуація на фронті найближчими місяцями може вплинути на те, чи буде Росія робити спроби для переговорів або буде відкритою до них?
Олег Апостол: Звичайно, Донецьку агломерацію він хоче забрати до кінця. Він там ще буде воювати. Я говорю: такими темпами він її до кінця 2026 року не візьме. Навіть до весни йому це не вдасться. А далі подивимося, як зміниться склад сил і засобів, як вплине мобілізація.
Якщо, умовно, ці 300 тисяч підуть вперед, тоді, можливо, це змінить якийсь баланс. На даний момент він буде там витоптуватися, і на це будуть його тиснути.
Журналістка: Ви вважаєте, що Росії зараз потрібні переговори?
Олег Апостол: Їм треба. Дивіться, усе будується. Пам’ятаєте, коли вони зустрічалися на Алясці? Я так думаю, що Путін привіз карти. Мовляв: «Ось, ми зараз до Добропілля забираємо клешню, йдемо через Лиман, забираємо, закриваємо Барвінкове, весь Донбас нам віддають — Україна програла».
Потім нас застосували, ДШВ та інші підрозділи. Ми перемололи противника, зупинили, ще пішли вперед, відбили територію. Поки вони там займалися своїми справами, ми їх зупинили, і вся морська піхота не досягла успіху, була знищена разом із технікою.
Потім, наскільки я розумію, наш президент зустрічався у Вашингтоні і показав наші дії, нашу карту. І представники Генерального штабу США підтвердили, що на цей момент нічого не сталося на користь Росії, а ми ще пішли вперед і маємо успіх, відбили населені пункти. І ці дії сильно поміняли думку.
«Це повпливало на рішення Трампа»
Олег Апостол: Іноземці дають нам певні преференції в плані грошей, забезпечення, думають, що ще можна підтримати: «Україна працює, у неї виходить — давайте її підтримувати».
Якби ми нічого не робили, не наступали, то сказали б: «Все, давайте закінчуйте». Це однозначно дає свій ефект. І ця дія на Добропіллі, я думаю, однозначно вплинула на рішення Трампа в плані підтримки.
Зараз Росію далі тиснуть, бо вона не може нікуди нічого зробити. У неї немає ніяких стратегічних, навіть оперативних успіхів. Немає нічого. Тому я скажу так: якщо щось буде мобілізовуватися, від цього дуже багато залежатиме — подальші кроки партнерів, наших і всього іншого.
Якою може бути війна у 2027 році
Журналістка: Якою буде війна у 2027 році? Чи буде це така сама гаряча фаза, яку ми бачимо зараз?
Олег Апостол: Якщо не буде якихось перемир’їв чи зупинок, то вона триватиме так само, як тривала. Просто в когось з’являться нові рішення, хтось буде шукати протидії.
З’явилася восьмиканальна система, їхнє управління «Шахедами» — 12, зараз уже 16, 20. Вони ростуть.
Можливо, зміняться якісь погляди європейців. Для нас це дуже критично.
Як там Клінтон говорив — потім усі шкодують у старості, що дали Україні ядерну зброю, і кажуть: «Я винуватий». Так само буде і з людьми. Люди, які зараз думають, що можна відійти від війни, потім сядуть, а онук чи дитина запитає: «Тато, де ти був? Як ти захищав Україну?» Вони потім на старості про це шкодуватимуть.
«Ми не можемо здатися»
Журналістка: Ви на війні з 2014 року. Це приблизно третина вашого життя. Що допомагає вам морально триматися самому і тримати ваших побратимів, командирів, усю команду?
Олег Апостол: Ти просто бачиш, як вони діють на полі бою.
Є такі моменти, коли тобі командир увечері доповідає: «Пацани, все, я поранений, ідіть». Я навіть відео таке бачив. А він залишається і сам воює. Або хлопець тобі в окопі каже: «Я тримаюся, давайте сюди». Ти розумієш, що резерв теж не піде, бо він залишився.
Коли бачиш таких людей, ти розумієш, що ми маємо ще воювати. Плюс — те, що було в нашій гіркій історії, те, що з нами робила Росія. Воно не має повторитися. Ми не можемо здатися.
Кажуть, ми маємо знищувати противника. Ні, не противника, а ворога. Ми максимально маємо знищувати росіян, які на нас наступають. Як тільки ми десь послабимося, дамо слабинку або подумаємо, що нам треба зупинятися, — від цього ми постраждаємо дуже сильно. І те, що ми потім втратимо, ми вже не повернемо.
Так, як зараз, нам уже ніхто цього не дасть.
Журналістка: Дякую вам дуже за цю розмову, пане Олеже.
Олег Апостол: Дякую.