Головний сержант 11-ї роти 4-го механізованого батальйону Президентської бригади Віталій «Лис» поділився власними історіями з фронту, розповів про взяття у полон російського військового, роль бойових командирів та пояснив, чому, на його думку, кожен чоловік має стати на захист України.
Про російського полоненого
Військовий пригадав епізод, коли російський солдат випадково заблукав і опинився на українських позиціях.
«Він заходить у подвір’я, а з сарайчика торчать ноги. Побачив їх і заламується всередину. Коли я побачив, що в сарайчик зайшло вже дуло автомата, я вхопив його за автомат і потягнув на себе. Він упав, руки підняв і кричить: “Я свой, я свой!”»
За словами «Лиса», полонений провів із українськими військовими близько двох тижнів.
«Ми ж там їли, пили — і він з нами сидів. Не буде ж він голодний. Все-таки, як-не-як, а людина. Давали йому чай, їжу. А вже на другий тиждень він казав: “Хлопці, а можна борщу з цибулею?” Перед самим виходом уже питав: “Може вам чаю? Кави зробити?”»
Коли українські військові залишали позицію, вони запропонували росіянину повернутися до своїх.
«Я кажу: “Отам твої. Ми уходимо. Ми тобі в спину стріляти не будемо”. А він відповідає: “Хлопці, я буду вам все робити. Тільки не пускайте туди, мене там застрелять”».
Про командирів
Віталій переконаний, що авторитет офіцера здобувається не званням, а особистим прикладом.
«Дуже додає мотивації і сили, коли ти повертаєш голову, а твій командир стоїть з тобою рядом. Отакий самий грязний, такий самий в поту весь».
Він зазначає, що більшість нинішніх командирів пройшли весь бойовий шлях разом із підлеглими. «Всі офіцери, всі командири пройшли бойовий шлях, починаючи від звичайного солдата. Не бойових у нас немає офіцерів. І тому їх усі поважають. Солдат не може сказати командиру: “Я там був, а ти не був”».
Про підготовку новобранців
Сержант наголошує, що від новоприбулих не вимагають миттєво ставати досвідченими бійцями.
«Всі бійці проходять курс навчання. Забезпечення у нас шикарне. Ставлення командирів шикарне… Задача командира — допомогти людині знайти свій шлях».
За його словами, були військові, які спочатку навіть боялися взяти автомат до рук, але згодом стали сильними бійцями.
«Були такі люди, які навіть приходили і боялися в руки автомат брати… Зараз боєць — ого-го. Воює, стоїть на передових позиціях».
«Краще ворога зупинити тут»
Найголовніше звернення Віталія «Лиса» стосувалося мотивації українців: «Ті, хто думає: “Ми ще відсидимося рік, два, три”… Хочу сказати так: війна коснеться всіх. Людям пора зрозуміти, що краще ворога зупинити тут».
Він наголошує, що чекати, поки бойові дії прийдуть у рідне місто, — запізно.
«Я стикаюся з такими людьми, які кажуть: “Прийдуть до нас, ми потім підемо”. Уже пізно йти, коли вони до вас прийшли. Зараз треба йти».
Боєць пояснює, що на власні очі бачив наслідки російської окупації. «Ми були і в Сіверську, і під Соледаром. У людей по два-три роки нема ні води, ні світла. Це страшно».
Окремо військовий розповів про страх на війні. «Страх — це не зазорно. Він дає тобі можливість вижити. Це твоя зброя. Найстрашніше на позиціях — це паніка».
«Піхота — кістяк війська»
На завершення Віталій «Лис» наголосив на ролі піхоти.
«Яка б позиція не була, скільки б там не було дронів, поки на цій позиції не стоїть нога нашого піхотинця — ця позиція нічия. Піхота — це кістяк війська. Без артилерії, без дроністів не можна, але піхота завжди на рубежах, вона завжди попереду», – зазначив боєць.