Я вже писав на цю «гірку» тему. Тоді йшлося про те, до чого призводять «чарки для зігріву» на зимовій риболовлі. Наводив конкретні приклади сумних наслідків цих «чарок», коли горе-рибалки після добряче випитого «зеленого змія» на сильному морозі засинали у своїх наметах і більше не прокидалися.
Рибалив якось на великому піщаному кар’єрі. Покльовували плітка та карась. Я стояв на березі й уважно спостерігав за своїми поплавцями. На водній гладі водойми в різних місцях знаходилося кілька надувних човнів із рибалками.
І тут мою увагу привернув рибалка майже посередині кар’єру, який непонятно чим займався у воді біля свого надувного човна. Спочатку здалося, що він вирішив скупатися. Однак стояло ранній прохолодний ранок, час був явно не для купання. До того ж, дивлюся, борсається у воді одягнений. В чому річ?
Вимушене купання
Став уважніше придивлятися до того, що відбувається на воді. Дивлюся, рибалка всіляко намагається забратися в човен, однак усі його спроби марні: човен часом ставав вертикально на бік і рибалка знову зривався у воду. І чим далі спостерігав я за цим, тим більше переконувався, що справа серйозна: людина зазнає лиха.
Нарешті він не витримав, покликав на допомогу. Один із рибалок, що знаходилися поблизу, на човні знявся з якоря, підплив до невдахи-колеги. Спочатку допоміг йому залізти в човен, а потім відбуксирував наскрізь мокрого і змерзлого невдаху на берег. Зі слів рятівника, той герой був добряче п’яний. Вивалився з човна, а назад вибратися в нього не зміг.
Мимоволі подумалося: добре, що поруч були інші рибалки, і допомога підійшла вчасно. А якби ні? Невідомо, чим би закінчилося для невдахи-риболова таке «купання». Потонув би чоловік, і це було б списано на злощасний нещасний випадок. А нещасних випадків на риболовлі стається чимало. Нерідко чуєш по телевізору, читаєш у газетах про те, що на якійсь водоймі знову потонув рибалка. І, як правило, ці трагічні випадки пов’язані з надмірним вживанням алкоголю.
Сто перша «спуск»
Сталося це на одній із підмосковних річок. Я рибалив на своєму звичному місці біля поваленого в річку дерева. Притоплена крона дерева майже наполовину перекривала потік. Течія за цією перешкодою сповільнювалася, а біля берега створювалася помітна зворотна течія. Тут завжди досить активно клюють підлящик, плітка, а часом і карась.
І тут до протилежного берега підійшли два рибалки. Відразу звернув увагу, як емоційно вони розмовляли. Особливо виділявся один із них. Він і кричав голосніше, і безцеремонно обривав напарника на півслові, доводячи щось своє. Стало зрозуміло, що один із цих рибалок п’яний.
— Не підходь близько до берега! — крикнув йому супутник, помітивши, як той зупинився біля самого урвища, щось розглядаючи згори. — Зірвешся! Якщо зайвого прийняв, то сядь і відпочинь, протверезієш.
Але той не тільки не хотів тверезіти, а навпаки, вирішив спуститися по крутому березі до невеликого рівного майданчика, що виділявся біля самої води. Цей майданчик рідко бував вільним, часто сиділи там рибалки. Вони спускалися туди дуже обережно по ледь виступаючих сходинках.
— Припини! Не лізь! — знову крикнув йому напарник.
— Заткнися, — відповів «герой». — Я тут спускався вже сто разів, знаю як.
І почав спускатися. Тут і сталося те, що можна було передбачити. Втративши рівновагу, горе-рибак зісковзнув вниз і опинився у воді. Його супутник після кількох гучних висловлювань забігав у пошуках палиці або жердини, щоб подати її «потерпілому». Але нічого подібного поблизу не знайшов. Що ж робити?
І тут він дістав із чохла вудлище, витягнув його на всю довжину, взявся за комель, а тонкий кінець подав напарнику, що борсався у воді. «Потерпілий» схопився за друге коліно від кінця вудлища, а його напарник повільно закрокував уздовж берега, підтягуючи за собою друга, що зазнавав лиха, п’яного.
Так і просувалися вони приблизно 60–70 метрів, доки не дісталися пологої ділянки берега. Тут рибалка зверху спустився до самої кромки води і вже за руку допоміг напарнику піднятися на рятівний берег.
Як бачимо, в результаті все закінчилося благополучно. А якби той горе-рибак був один? Чи зміг би він самостійно врятуватися в промоклій одежі та в обважнілих від води чоботях, а головне — втративши орієнтацію від зайвої випивки? Навряд чи можна відповісти на це однозначно. За його власними словами, він тут «спускався вже сто разів». Отже, це був його сто перший спуск, який виявився сильно змоченим.
Зіпсована риболовля
Боже збав опинитися в одній компанії з надмірно «піддалим» рибалкою. Гаразд, якби він зіпсував риболовлю тільки собі. Це його особиста справа. Але ж він затьмарює свято і іншим любителям рибної ловлі, насамперед товаришам по компанії, з ким разом приїхав на риболовлю. Адже такого рибалку ніяк не можна випускати з поля зору, за ним треба постійно наглядати і стежити, щоб він не наробив чогось поганого, не зірвався з крутого берега, не впав, не забився… Ось і доводиться з ним няньчитися, відриватися від риболовлі.
Згадую повчальний випадок, коли через такого супутника повністю зірвалася моя риболовля. Напросився зі мною один чоловік, якого я знав за принципом «здрастуй-до побачення». Поїхали на знайомий кар’єр за карасями. Вже в електричці він дістав із рюкзака пляшку горілки, налив чарку і запропонував мені. Я ввічливо відмовився, сказавши, що це доречніше до обіду. А він випив. Потім ще й ще. Дивлюся, мій супутник дуже повеселів, очі заблищали, язик став заплітатися.
Доїхали до потрібної станції, вийшли з вагона і попрямували до водойми. І тут мій супутник чомусь став відставати від мене, а потім і зовсім зупинився.
— Вибач, але мені треба хвилинку відпочити, — сказав він.
Що ж, якщо людина відчула себе погано і їй необхідно відпочити, тут вже нічого не заперечиш. Він сів на траву, а незабаром і ліг. Через деякий час пролунав його храп. Я постояв поруч десять хвилин, півгодини — храп тривав, «хвилинка» явно затягувалася. Стало ясно, яка «хвороба» напала на нього.
Приблизно через сорок хвилин я почав його трясти, щоб розбудити. Але не тут-то було. Він продовжував спати, незважаючи на всі мої зусилля. Нарешті відкрив очі, ошаліло озирнувся по сторонах, наче намагаючись зрозуміти, де він і як тут опинився. Я продовжував приводити його до тями, говорив, що сонце вже зійшло і нам пора бути на березі.
— Що ти до мене пристав? — раптом гаркнув він і з силою відсторонив від себе мої руки.
Але поступово до його замутненої алкоголем свідомості дійшло, що від нього вимагалося. Важко піднявся і ми знову попрямували до кар’єру. Дорогою, остаточно прийшовши до тями, він все ж вибачився за те, що сталося.
Однак і на риболовлі він завдавав мені чимало клопоту. На березі він розташувався неподалік від мене, за прибережним чагарником, тому мені його не було видно. Приблизно через годину після початку лову я підійшов до нього і отетерів: мій «рибалка» сидів на розкладному стільчику і чи то спав, чи то дрімав. Очі закриті, голова опущена, а вудлище тонким кінцем притоплене у воді. Стало ясно: він і тут встиг не раз прихилитися до чарки.
Я занепокоївся: як би з ним щось не сталося. Було вже не до лову, доводилося сторожити знову «захворілого» супутника. Риболовля була зіпсована.
Не переходити межу!
Передбачаю, як хтось, прочитавши ці рядки, з іронією скаже: ось, мовляв, автор читає нам мораль, вдає з себе ангела і борця за тверезість на риболовлі. Подивитися б, як він сам… Що ж, доведеться зізнатися: ні, я не ангел, я такий самий людина, а тому ніщо людське мені теж не чуже. На риболовлі і я можу дозволити собі «пропустити» чарку. Однак при цьому ніколи не забуваю правила: все має бути в міру і вчасно.
Уявіть собі, ввечері на березі горить багаття, а над ним у казані вариться юшка з щойно спійманої риби. І ось перед цією ароматною юшкою прийняти чарку, як то кажуть, сам Бог велів. Те саме і перед обідом, коли настав час перекусити. Медики стверджують, що це піднімає апетит, сприяє кращому засвоєнню їжі.
Але я категорично проти того, щоб невинна, в міру допустима випивка на риболовлі переходила межу, за якою починається нестримна п’янка з усіма сумними наслідками, що випливають.
А щоб не переходити цю межу, не обов’язково бути ангелом.