Іноді спека настільки виснажує, що навіть думки про риболовлю викликають роздратування. У такі моменти розум затуманюється, позбавляючи рибальських мрій. Лише ніч приносить полегшення, відновлюючи прохолодний ритм життя. А вдень – справжнє пекло…
Та я все одно вирушаю до річки опівдні, залпом випивши запотілий глечик холодного квасу. Справжній рибалка знає: в прохолодній воді гірської річки риба почувається як… риба у воді.
Збоку, очима гостя Кубані, моя поведінка, мабуть, викликала б питання: «Що це за дивак?!». А пошук наживки, хоча б земляних черв’яків, перетворюється на сізіфову працю. Земля висохла, твердіша за асфальт. Доводиться нишпорити в канавах біля вуличних водорозбірних колонок, куди люди зливають воду з помитих відер. Саме там, у спекотні літні дні, крім черв’яків, можна зустріти й інших рибалок, які шукають наживку.
В одній з таких зливових канав у приватному секторі я помітив Женька. Надійного та частого напарника в наших рибальських мандрівках по річці. Женька сопів у канаві й лайливо бурмотів про попередників: «Бандити, всю канаву сто разів перекопали!..». Хоча й будь-якому простодуху зрозуміло, що без наживки, окрім як скупатися в прохолодній річці, більше нічого не вдієш.
Тож, палені сонцем, ми подалися куди очі дивляться. До «хутірського» пляжу, так би мовити. На щастя, «гумки» (вид риболовної снасті) завжди були в рюкзаках. Про всяк випадок… Там же «завалявся» хліб і часник – незмінний атрибут рибальського «тормозка» південного рибалки, якому в спеку навіть скромна їжа не лізе в горло.
Женька влітку рибалив тільки в річці. Його дратував вигляд стоячої води. Рятувальні човни, купальщики – все це, на його думку, абсолютно несумісне з кльовом.
Колись і я залишився без наживки. У такий самий, тілопалючий сонячний день. Прийшов на ці береги, так само розсердився. Але незабаром риба «довела» мені, як я помилявся… Виявилося, що риба сприймає рятувальні човни та купальщиків лише як галасливу частину водойми. У глибокій ямі, розташованій за 50–60 метрів від берега, вона продовжувала клювати. І сьогодні «гумки» знову нас виручили…
– Короб! – позначив Женька початок кльову.
– За півкіло!
– Кілограмовий підлящик! – дражню Женьку.
Вагу спійманої риби, звісно, слід ділити навпіл. Але як же приємно приголомшувати околиці вагомими словами.
З рятувальних човнів, «нафаршированих» дівчатами, «околиці» відгукнулися вигуками: «У таку спеку везе тільки дурням!»
«Добре, що не п’яницям», – думаю я. Цей обережний кльов п’яниці могли б зовсім не помітити – грузики «гумок» відхиляються вперед на 3–5 міліметрів… Вітерець і хвилі теж роблять свою «роботу», маскуючи покльовки. «Гумки» приносять до берега голі гачки. Тому на двох ми зловили 7 підлящиків і 5 коробів. Але ще не вечір.
– Дурнями маєтеся, дуремари? Фанеру ловите? Ну-ну!.. – докорив нам хтось знайомим голосом. Цим знайомим голосом виявився… знайомий рибалка.
– Вітьок, твоє обличчя червоніше буряка, – злякано скрикнув Женька.
– Схалтурив, мужики. Полінувався пройти до мосту. З п’ятої години на цьому, північному, березі. Як на розпеченій пательні! Думав, кров закипить у голові…
Відомо, що риболовля біля північного берега річки – справа безперспективна. Риба в спеку прямує до південних берегів, затінених високими деревами. Тут і рибалка почувається комфортніше, а в вітряну погоду може й здригнутися від прохолоди. Тому я запитав: «Пустий?..»
– Чому ж, кілька сомиків зловив. Порибалив цілком зносно, – відповів Віктор. – Кілограмів 5–6 потягнуть. Мені вистачить. Черв’яки потрібні чи викинути?
– Ти сказав: викинути?.. – здивувався я.
Женька набив дві брезентові рукавиці великими черв’яками, яких Віктор викопав у лісочку біля пляжу. За його словами, черв’яків там можна накопати ціле відро за півгодини. Чи варто пояснювати, як швидко «гумки» опинилися в рюкзаках. Півкілометра до річки ми подолали галопом.
Для риболовлі ми обрали західний берег, на повороті русла, де тінь від дерев уже купалася у воді, в її мерехтливих струменях.
«Повітряні» поплавці зависли над водою… Під поплавками, наче живе створіння, ворушиться водна маса, назвати яку водою язик не повертається. З цієї маси невдовзі вивертається на поверхню перший сомик. Його широко розкриту пащу захльостує вода. Швидка течія згинає вудлище в круту дугу, але снасть міцна і надійна…
Сонце схиляється до верхівок дерев. День відраховано Богом з прожитих днів. І прожито не дарма! У рюкзаках лежать по чотири сомики. Менше кілограма не важить жоден. Час і честь знати…