Червоний прапорець жерлиці різко піднявся вгору, видавши при цьому характерну бавовну. Рибалка бігом кинувся до снасті, що «загорілася», передчуваючи чергову видобуток – зубасту хижачку щуку. Бо на цьому водоймищі головний об'єкт лову жерлицями тільки щука.
Чим ближче підбігав рибалка до своєї жерлиці, тим більше дивувався: котушка жерлиці розмотувалась не плавно, як це зазвичай відбувається при потягу щуки, а безперервними ривками. Таке було враження, ніби хтось під водою спеціально ритмічно смикає за волосінь. Та й посмикування ці були настільки різкими й енергійними, що котушка під їхнім впливом немов верещала.
Ще більше здивувався господар снасті, коли почав виводити здобич. На тому кінці волосіні хтось не просто чинив опір, а ніби перекидався під водою. Ривки були частими та завзятими. Що за дивна риба потрапила? – губився у здогадах рибалка.
Межа всякому подиву настав, коли «видобуток» було підведено до лунки. Замість очікуваної щуки в лунці здалася… звірина морда, вкрита сіро-коричневою шерстю. Округлими від подиву очима рибалка дивився на «улов» і не знав, що робити далі.
– О-го-го! – мимоволі вирвалось у нього.
На крик підбігли інші рибалки. Усі жваво обговорювали те, що сталося.
– Водяний щур, – сказав один із них.
– Ні, це ондатра, – уточнив інший.
А «видобуток» тим часом бовтався на гачку у підвішеному стані, відчайдушно намагаючись звільнитися від гачка. Але марно: гачок ґрунтовно вп'явся в її пащу.
Коли пристрасті вщухли, постало завдання: як звільнити гачок від несподіваного «улову». Адже кігтики у цього підводного хижака гострі, та й зуби, що виступають з пащі, були дуже навіть загрозливі. Рибалка вловив момент і схопив звірка ззаду «за шкірку» так, щоб він не зміг обернутися головою і вкусити руку. Іншою рукою все ж таки вирвав гачок з його пащі.
Після цього рибалка відкинув ондатру убік. Опинившись на волі, звірятко одразу попрямував до відкритої води, де проходить русло річки. Відразу пірнув під воду і був такий.
А трапилося це на проточному озері, розташованому за два кілометри на північ від залізничної станції «Кучино» Горьківського напрямку. Озеро утворене річкою Піхоркою, що протікає тут. Ділянка водоймища над руслом річки замерзає лише у сильні морози, в решту часу тут завжди відкрита вода. Уздовж берегів виступають суцільні зарості з очерету, очерету та дрібного чагарника.
Глибина у середині озера близько трьох метрів. Влітку тут можна розраховувати на затримання плотви, карася, підліщика. З хижаків – щуки та окуня, хоча окунь зустрічається рідше. А взимку на льоду можна побачити лише жерличників, налаштованих на щуку. Хижачки трапляються вагою в основному до кілограма, лише зрідка комусь пощастить зловити екземпляр вагою понад два кілограми.
Чимало тут і чотирилапих підводних жителів. Буйно зарослі прибережні ділянки представляють їм особливо комфортні умови. Тому вищеописаний кумедний випадок упіймання ондатри – не виняток. А «клюнула» вона на звичайного живця – дрібну плітку.
Від редакції: На фотографії дійсно можна дізнатися ондатру, проте, як відомо, це звірятко, життя якого пов'язане з водою, не є хижим і рибою не харчується, споживає лише рослинний корм. Мабуть, у цьому випадку ондатра просто підбагрилася трійником жерлиці, рухаючись під льодом у своїх справах, а живець злетів з гачка під час бурхливого опору звірка.
Source: www.ohotniki.ru