Що було полювання з лягавими в СРСР? За всю країну, звичайно, не скажу, а на півдні (я родом із Грузії) основним об'єктом полювання був, звичайно, переспів. Фазан на той час не був об'єктом масового полювання, простіше кажучи, він був під забороною, і дозволи на відстріл видавалися лише зовсім непростим мисливцям.
Але перепела було багато, і що в нас у Грузії, що в сусідніх республіках, та й взагалі скрізь, де полів було більше, ніж лісів, переважно полювали на перепілку. Сіра куріпка в багатьох місцях була закрита. Полювання на вальдшнепа було поширене більше у Західній Грузії, у приморській частині. Ну а полювання на таку дичину, як дупель чи молоді тетеруки, на півдні мало хто взагалі знав – лише ті небагато хто в ті часи бував на полюванні в середній смузі, але таких були одиниці.
З легавими я знайомий із раннього дитинства: батько тримав пойнтерів, і коли я народився, у нас була чорна сука Пальма. Що цікаво – купірована. Тоді багато пойнтерів купірували, щоб собаки не розбивали хвости. У спекотному кліматі останнє нерідко призводило до серйозних ускладнень. Це зараз дуже модно почало ставити на ніч манки на стерні і вранці «збирати» навколо них перепелині висипки. Тоді такого не було близько. Шукали самі – і на полях, і міцними місцями не гребували. Хоча після збирання переспів залишався і на стерні, багато його бувало на картопляних полях після збирання, особливо коли вони починали заростати лободою. Якщо ж попадали на поле, де працював комбайн, собак взагалі доводилося прив'язувати: стільки птахів піднімалося просто з-під комбайна!
Це вже коли поле закінчували прибирати, тоді можна було пускати собак, щоб добрати підранків і того птаха, що не встигала розлетітися по міцних місцях. Більше було птаха, тому від собак рідко був потрібний широкий у сучасному розумінні пошук. Більше була потрібна здатність працювати в кукурудзі, неприбраних полях, коси і чагарниках.
Собаки морфологічно були більшими і потужнішими – пойнтери і сеттери теж. Вони ходили не так широко та швидко, але це й не треба було. Швидкість і широта потрібні у мізерних угіддях. Полювати ж у таких не було потреби, навіть незважаючи на те, що мисливців узагалі й легенів зокрема в СРСР було значно більше. Будь-яка районна виставка збирала сотню власників лягавих, на які саме полювали. Дуже добре було все організовано на підприємствах та заводах. У сезон у вихідні виділявся транспорт, виїжджали цілими автобусами, і всім вистачало полів та дичини.
Платний контент! Ви бачите лише частину статті, повний доступ до даної сторінки можливий лише за підпискою або при покупці журналу “Російський мисливський журнал №2, 2026. Полювання в СРСР” Купити номер за 300 руб. Придбати за 250 руб. за передплатою*