За останній рік кількість новонаведених спеціалістами видів гірських копитних не збільшилася, що цілком зрозуміло, проте використання вченими сучасних методів досліджень дозволяє вносити певні поправки в існуючу систематику, і, відповідно, дає можливість клубам гірських мисливців уточнювати та доповнювати списки підвидів, що реєструються.
Насамперед йдеться про виділення в популяції асторського мархура (Capra falconeri falconeri) двох підвидів – власне асторського та мархура Скарду. Причин прийняття такого рішення було кілька.
Асторський мархур зустрічається у п’яти різних районах Пакистану. Ці субпопуляції географічно ізольовані, і було встановлено, що з-поміж них немає змішання. Зовні тварини майже відрізняються один від одного, хіба що самці однієї з популяцій мають своєрідну форму рогів. У самців західних груп роги під невеликим кутом щодо один одного спрямовані вгору, тоді як у самців популяції, що мешкає поблизу міста Скарду, вони розгонисті, розходяться в сторони під значним кутом. Для уточнення таксономії у тварин протягом кількох років брали біологічний матеріал. Результати генетичних досліджень, опубліковані 2020 р., переконливо показали відмінності за кількістю нуклеотидних замін у мархура з району Скарду від західного гаплотипу.
Відповідно до цих даних трофейний комітет GSCO ухвалив рішення визнати мархура з регіону Скарду підвидом, відмінним від асторського. При цьому комітет виходив із таких міркувань. Оскільки більшість мисливців хоче мати класичний трофей асторського мархура, більша частина видобутих тварин належить до західних популяцій, тоді як у районі Скарду полювання проводиться вкрай рідко. Підвищення інтересу до східного мархуру призведе до активізації зусиль щодо його збереження. Крім того, це збільшить кількість можливих щорічних полювань на мархура з чотирьох до п’яти. Що стосується назви підвиду, то комісія прийняла до відома, що місто Скарду займає центральне місце в ареалі цього підвиду і, відповідно, назвала його мархур Скарду. Назва мархурів із чотирьох західних субпопуляцій залишається колишньою – асторський мархур.
Іншим підвидом, виділеним трофейним комітетом GSCO, став безоаровий козел (Capra aegagrus aegagrus), який мешкає в одному з прибережних районів Туреччини і отримав прибережний козерог. Щоправда, у разі генетичні дослідження лише планується провести. Втім, є вагомі підстави вважати, як і генетика прибережного козерога покаже значні відхилення від такої у великої популяції турецького безоарового козла. По-перше, прибережний козерог мешкає на відносно ізольованому просторі, що займає площу від Акьякі, Ула (Мугла) до Гьочека, Фетхіє (Мугла). На приведеній тут карті його ареал виділено зеленим кольором і включає півострів (муніципалітет) Мармаріс, район провінції Мугла, розташований між двома грядами гір біля моря, що перетинаються, і гори навколо алювіального озера Кейджегіз. По-друге, різниця в розмірах та фарбуванні вовни порівнюваних тварин значна. Досвідчені члени комітету вивчили безліч фотографій прибережного та безоарового козерогів, остаточно переконавшись у низці фенотипічних відмінностей.